Загублений черевичок

Оленочка весною по травичці ходила, черевичка загубила. Лежить той черевичок та й плаче.

Кілочки в ньому розмокли, обцасик не скаче, шнурівочка роз­в’язана, болотом замазана.

Як я  був новенький, шанувала мене Оленка, чистила гарненько, ставила рівненько, а тепер я на травичці лежу, не біжу.

Та одної днини сонечко пригріло, болото підсуши­ло, й черевичок висох. Ох, як любо на сухому лежати!

Надбігла сюди мишка з поля-сіножати, побачила че­ревичка, — зраділа, на хвостик сіла та й думає-гадає:

— Кожне звірятко свій куточок має, а я ні. Буде хатка тут мені.

Проминула весна, літо, і осінь прийшла. Оленочка доріжкою бігла, черевичок свій знайшла.

— Ой, мій маленький черевичку брудненький, ходи, ходи. Я тебе врятую від біди.

Черевичок не захотів, гнівно так забурмотів:

— Було мене зразу шанувати і самого не лишати.

Застукали дерев’яні кілочки, обцасик загримів, шнурівочка спересердя на біду озвалась – не піду, не піду

Оленочка но травичці ходила, черевичка загубила, та вже той черевичок не плаче, не горює; мишка в ньому днює й ночує