Жадібність до добра не доводить

Пішов один хлопець на базар продати кошик яєць. Зачепив кошик на палицю і поніс на плечі. Іде хлопець, іде, а сам до себе говорить:

— Ось несу три сотні яєць. Продам їх на ринку по грошу за яйце, отримаю триста грошей; а вдасться продати по два – отримаю шістсот. На ці гроші куплю собі свинку. Вигодую її, і принесе вона мені дванадцять поросят. Підростуть мої дванадцять свинок, і кожна принесе по дванадцять поросят; ці поросята підростуть, і принесуть теж по дванадцять. От тобі й ціла череда свиней! Я їх в лісі буду пасти — нехай свині жолуді їдять. Відгодуються, товстими стануть, я їх на базар поведу. Усіх спродам, отримаю купу грошей. Куплю собі гарного коня, поголюся, помиюся, причепурюся, сяду верхи на свого білого скакуна, шапку набік і — гайда! Поскачу — прямо до царевого падацу.

Приїду — з ранку до вечора скакатиму на коні перед царевим палацом; кінь усе поле копитами зтопче. А царева донька сяде на високому ганку, буде на мене дивитись та милуватися. І ось посватаюсь я до царевої доньки та й одружуся з нею. І народить вона мені сина, і назвемо ми його Богданко.

Піду на базар, куплю йому яблук. Прийду додому — Богданко вибіжить мені назустріч до воріт, а я нагнуся, та обійму його, та скажу: «Іди до мене, синочку, іди до татка, він тобі яблучко дасть!»

Забувся хлопець, простягнув руку — хотів показати, як обійматиме синочка Богданка, а палиця й зісковзнула в нього з плеча. Кошик бух на землю! Яйця розбилися.

Заплакав хлопець:

– Ой, горе, яке горе! Пропало все моє багатство!

Почав він підбирати яйця — ті, що не вщент були розбиті, і раптом бачить — слідом за ним дорогою йде чоловік. Соромно стало хлопцю, і ось питає він перехожого:

— Скажи, земляче, чи довго ти йдеш за мною слідом?

А той йому у відповідь:

— З того часу, як ти став багатіти і поки все в тебе не пішло прахом.