Заяче горе

Жив серед зайців один Заєць. Багато зайчих на нього заглядалося: швидше за нього ніхто в полі не бігав! Здається, жити б йому та радіти, але… Заєць болісно заздрив Черепасі.

«Ото живе! Ото живе! – думав Заєць. – Власну нору на спині носить! Втягла голову й ноги – і вже вдома. Та ще й яка нора! Міцна, як камінь, і з візерунком. Ех, і пощастило дурній Черепасі!..»

І всюди Заєць паплюжив Черепаху, і всюди її лаяв, розповідав про неї всякі дурниці, сміявся над нею. Від заздрощів навіть розхворівся.

— Що з тобою? — запитала Зайця Білочка. — З чого марнієш?

— Через прокляту Черепаху, — відповів Заєць. — Просто бачити її не можу, як вона мене дратує! Таку нору на спині носить! З візерунком.

А Черепаха більше, ніж будь-кому іншому, заздрила Зайцеві, який умів так швидко бігати.