Хочу буцатися!

Це було страшенно приставуче Козеня з крихітними ріжками. Робити йому було нічого, ось воно і чіплялося до всіх:
—Хочу буцатися! Давай буцатися!..
—Відчепися від мене! — сказав Індик і поважно відійшов убік.
—Давай буцатися! — причепилося Козеня до Поросятка.
—Відчепися! — відповіло Поросятко і зарилося п’ятачком у землю.
Підбігло Козеня до старої Вівці:
—Давай буцатися!
—Відійди від мене! – Попросила Вівця. – Залиш мене в спокої. Не личить мені з тобою буцатися!
—А я хочу! Давай буцатися!
Промовчала Вівця і сама відійшла убік.
Побачило Козенятко Цуценя.
—Ану! Давай буцатися!
—Давай! — зраділо Цуценя і боляче вкусило Козенятко за ногу.
— Стривай! — заплакало Козенятко. — Я хочу буцатися, а що ти робиш?
—А я хочу кусатися! — відповіло Цуценя і ще раз вкусило Козенятко.