Таємниця щастя

Оленка дуже любила прогулюватися лісом. Була милою, але трохи неуважною, відлюдькуватою дівчинкою, тож ліс за селом став її улюбленою схованкою.

Одного дня побачила в лісі метелика, який заплутався в галузках ожини. Звільнила його, дуже вважаючи, щоби не пошкодити його чудових крилець. Метелик полетів, потім, однак, несподівано повернувся й перетворився на прекрасну чарівницю. Оленка від подиву розтулила вуста, бо досі бачила чарівниць лише на малюнках у книжках для дітей.

– Хочу віддячити тобі за твою доброту, – сказала чарівниця, – тож виконаю твою найбільшу мрію.

Дівчинка на якусь мить замислилася, а потім відповіла:

– Хочу бути щаслива!

Чарівниця нахилилася над нею, щось сказала їй на вушко й зникла.

Оленка виросла, й ніхто в селі не був щасливіший за неї. Коли її запитували про таємницю її радості, вона лише усміхалася й казала:

– Я чинила так, як мені порадила добра чарівниця.

Минали роки, й Олена постаріла, але залишалася наймилішою й найщасливішою бабусею в селі. Сусіди, а також її онуки не хотіли, щоби чудесна таємниця щастя померла разом із нею. Тож постійно запитували її:

– Що тобі сказала чарівниця?

Врешті одного дня мила бабуся, усміхаючись, промовила:

– Чарівниця сказала мені, що всі, може, навіть не усвідомлюючи цього, потребують мене.