Дуб і троянда

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.

Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне.

Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти — лише нікчемна колюча галузка!»

Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки.

Через це Дуб дуже пишався собою.

«Наповнюю небо чудовими симфоніями! Я — наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»

Несмілива Троянда перелякано мовчала.

Коли настало літо, зацвіла.

Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж: є насправді. Боїться бути собою. Квіти просто квітнуть.