Струмок

Біг струмочок далеко-далеко: повз гаї, по галявині, через село і ще кудись. Повз гаї біг – берізки в нього заглядалися, як в люстерко. По галявині біг – качки і гуси в ньому пірнали. Через село біг – дітлахи в ньому плюскалися, босими ногами хлюпали по воді. Чим погано? Всі були задоволені, всі струмочок хвалили.

Але струмочок раптом загордував. Він сказав собі:

«Дуже мені треба, щоб берізки в мене заглядали, щоб качки і гуси пірнали, щоб дітлахи плюскалися в моїй воді! Подумаєш, ще й біжи до них! Кому потрібно – сам прийде ».

Так вирішив струмочок. І зупинився.

Стоїть день, стоїть другий; тванню покрився – це щоб берізки не дивилися. Посумував, посумував та й засох.

Прокинулися вранці в гайку берізки, а струмочка нема. Прийшли качки і гуси на галявину, а струмочка нема. Прибігли хлопці до берега, а струмочка нема. Замість струмочка якась каламутна калюжа. Тільки комарик тихенько дзвенить над нею. Що тепер робити? Берізки – і без струмочка проживуть. А як бути дітлахам? А гусям? А качкам?

І всі побігли шукати інший струмочок:

– Ось він, Ось він, бачите? Виблискує ген-ген далеко …