Сірий Яструб

Захотілося одному біднякові мати птаха для ловів. Розставив він сіті, прив’язав до них двох живих голубів для приманки, а сам сховався й чекає, чи посміхнеться йому щастя.

Минуло трохи часу, і в сіті потрапив Сірий Яструб.

Бідняк зрадів, зв’язав птаха, зібрав сіті, голубів сховав за пазуху і подався додому. У юрті він прив’язав до ніг Яструба ремінь і посадив його на сідало.

Зрозумів Сірий Яструб, що потрапив у неволю, і почав благати бідняка людським голосом:

— Відпусти мене на волю. Ніколи я не забуду твоєї доброти, щедро віддячу тобі, — що не попросиш, все зроблю.

— А де я тебе знайду?

— Шукай мене на сході. Іди дорогою. Кого не спитаєш, усі скажуть тобі, де мене знайти.

Бідняк відв’язав птаха і відпустив.

Минуло кілька днів. Бідняк зібрався у дорогу. Зустрів він отару: овець було так багато, що й не злічити.

— Чиї це вівці? — спитав бідняк.

— Це худоба Сірого Яструба, — відповіли пастухи.

— Ми з ним вічні друзі. Він обіцяв виконати будь-яке моє прохання. Ось я йду до нього. Тільки не знаю де його знайти. Та що просити?

— На вигляд ти бідняк, як і ми, нам не шкода тобі допомогти. Не проси ні худоби, ні золота, ні срібла. Має Яструб старий казанок, весь у сажі. Його й проси. Це казанок не простий: поставиш його на землю, скажеш: Чорний казанок, наповнися їжею! І з’явиться їжа, яку забажаєш.

Подякував їм бідняк і пішов далі.

Побачив він велику білу юрту і зайшов. Там сидів чоловік із сивою бородою. Це і був Сірий Яструб. Він упізнав гостя, схопився, міцно обійняв його і посадив на почесне місце. Наказав постелити велику скатертину та принести страви.

Кілька днів він пригощав бідняка, потім сказав:

— Друже мій, захотілося мені стати Сірим Яструбом і політати в небі, але я потрапив у сіті. Ти пожалкував мене і відпустив. За це проси в мене чого хочеш.

Бідняк вдав, що задумався, потім попросив чорний закопчений казанок.

Віддав господар бідолашному чорний казанок.

Ішов бідняк додому, втомився і зголоднів. Захотілося йому випробувати чудовий казанок. Поставив він його на землю і наказав:

— Гей, чорний казанок, звари швидше жирного баранчика!

І відразу в казані з’явився жирний баранець.

Наївся бідняк, закинув казанок на спину і пішов далі.

Дорогою він побачив село, на краю якого стояла велика юрта. Біля бавилися діти. Підійшов він до них, поставив казанок і каже:

— Хлопці, не чіпайте цей казанок і не кажіть йому: «Чорний казанок, наповнися їжею!»

Сказав, а сам увійшов до юрти відпочити.

Бешкетники не послухалися його, оточили казанок і закричали:

“Чорний казанок, наповнися їжею!”

І казан відразу ж наповнився м’ясом.

Хлопці наїлися, сховали казанок, а натомість поставили інший, такий самий старий і закопчений.

Вийшов бідняк із юрти, не помітив, що казанок підмінили, звалив його на спину і пішов далі.

Прийшов він додому, а жінка побачила, що чоловік приніс старий казан, і почала лаяти його:

— Твій друг Сірий Яструб обіцяв дати все, що попросиш. А що ти приніс?

Захотів чоловік показати дружині, який це чарівний казанок. Поставив його на землю і наказав йому наповнитись їжею. Але казан як був порожнім, так і залишився.

Тоді дружина розсердилася ще дужче, а бідняк засмутився і пішов назад до Сірого Яструба.

Зустрів він тих самих пастухів і розповів, що з ним трапилося.

Пастухи пошкодували його і дали іншу пораду:

— Не журись, йди до свого друга. У нього ще є стара скриня. Відкриєш його і тільки скажеш: «Скриня, дай худоби!» — одразу з’являться барани, корови, коні, верблюди. Вони виходитимуть доти, доки ти не закриєш кришку.

Подякував їм бідняк і пішов далі.

Випросив він у Сірого Яструба скриню, а коли йшов назад, знову підійшов до того села, на краю якого стояла велика юрта. Біля неї бавилися ті самі бешкетники. Поставив він скриню і каже:

— Хлопці, не відкривайте цю скриню і не просіть, щоб з неї вийшла худоба.

Сказав, а сам увійшов до юрти відпочити.

Хлопчики не послухалися його, оточили скриню, відкрили кришку і наказали, щоб з неї вийшла худоба.

І повалили з неї барани, корови, коні, верблюди, наповнили всю округу. Тоді хлопці закрили кришку, сховали скриню і натомість поставили іншу, схожу.

Вийшов бідняк із юрти, не помітив підміни, звалив скриню на спину і пішов до себе додому.

Прийшов він додому, а дружина побачила, що чоловік приніс погану дерев’яну скриню, і знову почала лаяти його.

Захотів чоловік показати дружині, яку скриню він приніс, поставив її на землю, відкрив кришку і наказав:

— Скриня, дай худоби!

З скрині ніякої худоби не вийшло. Дружина розлютилася.

Вона зламала скриню і кинула її у вогонь.

Бідняк засмутився і втретє пішов до Сірого Яструба.

Знову він зустрів пастухів і розповів, що сталося.

Пастухи подумали і дали таку пораду:

— Ти не журися. Іди до свого друга. У нього є «бий-колотушка». Її й проси. Хоча вона на вигляд проста, але якщо їй накажеш: «Бий, колотушко!» — вона почне бити всіх, кого накажеш.

Подякував їм бідняк і пішов далі. Випросив він у Сірого Яструба ту колотушку.

Дорогою додому бідняк підійшов до села, на краю якого стояла велика юрта. Біля неї бавилися ті самі діти. Поклав він колотушку і каже:

— Хлопці, не чіпайте колотушку і не наказуйте: «Бий, колотушко!»

Сказав, а сам увійшов до юрти відпочити.

Бешкетники одразу в один голос закричали: «Бий, колотушко!»

Колотушка давай їх всіх бити.

Бешкетники розбіглися на всі боки, а колотушка наздоганяє їх, б’є то одного, то другого, нікого не жаліє.

Побігли вони до юрти, де сидів бідняк, і почали просити його, щоб він зупинив колотушку. За це вони обіцяли повернути чарівний казанок і чарівну скриню.

Пошкодував їх бідняк і зупинив колотушку.

Взяв він на спину казанок і скриню, сховав колотушку за пазуху і пішов додому.

Вдома він відразу побажав повний казанок м’яса, а у скрині попросив багато худоби. Коли побачив, що досить розбагатів, закрив кришку і зажив собі на втіху.