Щоб ти став кращим

Дідусь з онуком йшли великим лісом.
Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.
Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?

— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.

На вікні — відро з водою.
Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.

— Добрий чоловік, — мовив дідусь.

— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.

Для чого ж він старався?

— Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.