Щасливий Реджинальд

Коня звали Реджинальд. Він часто сумував.

Взагалі йому подобалося бігати підтюпцем по парку. Скакати через огорожу і отримувати в нагороду шматочок цукру.

І все-таки іноді він сумував, тому що йому хотілося навчитися робити ще щось.

Ну, наприклад, малювати картинки або співати. Грати в симфонічному оркестрі. Або бути лікарем.

Його господар, синьйор Антоніо, був диригентом. Він диригував симфонічним оркестром.

Одного разу, коли синьйор Антоніо репетирував в залі, Реджинальд зайшов до нього в гості.

– Радий тебе бачити, Реджинальд! – привітав його синьйор Антоніо.- Хочеш шматочок цукру?

Але Реджинальд похитав головою.

– А морквину?

Реджинальд знову похитав головою.

– Чому ти такий сумний? Що трапилося, друже? – запитав синьйор Антоніо.

Реджинальд піднявся на сцену і підійшов до диригентського пульта, за яким стояв синьйор Антоніо.

– Може, тобі хочеться диригувати оркестром?

Реджинальд кивнув.

Синьйор Антоніо вручив йому диригентську паличку. Реджинальд затиснув її передніми копитами і спробував диригувати. Але гепнувся носом. Це йому не сподобалося.

– Спробуй тримати її в зубах, – порадив синьйор Антоніо.

Так Реджинальд і зробив. Він дуже добре диригував оркестром, поки виконувалася повільна частина. А ось коли почалася швидка, у нього закрутилася голова.

– Ай-ай, – сказав синьйор Антоніо, – з тебе міг би вийти дуже хороший диригент, але тільки частково. Може, тобі краще спробувати грати на скрипці? Чи ні, скрипка занадто мала для тебе. Краще на віолончелі. А ще краще – на контрабасі!

Реджинальд погодився. Але це виявилося не так-то просто. У нього нічого не виходило, смичок не слухався.

– Мабуть, контрабасист з тебе теж не вийде, – сказав синьйор Антоніо.

Тоді трубач Арнольд простягнув Реджинальд свою трубу.

– Спробуй грати на трубі! – сказав він.

Трум-ту-ру! Трум-ту-ру-ру !! Ру-ру!

З Реджинальда вийшов прекрасний трубач. Тільки весь оркестр розбігся! Реджинальд грав занадто голосно. У всіх так гуло у вухах, що ніхто не чув ні себе, ні інших.

– Не зможеш ти бути трубачем! – мовив пан Антоніо.- Оркестр від тебе розбігається.

Реджинальд від образи заплакав.

– Не плач! – мовив пан Антоніо.- Ось тобі яблуко! Ти добрий кінь. Тільки в оркестрі не можеш грати. Іди додому. Я скоро повернуся, і ми з тобою вирушимо в парк. Ти будеш бігти підтюпцем і скакати через огорожі.

Синьйор Антоніо поплескав Реджинальда по спині.

– Я повинен закінчити репетицію. Сьогодні ввечері у нас концерт.

Реджинальд пішов додому, а синьйор Антоніо продовжував репетицію з оркестром.

Музиканти грали дуже добре, і синьйор Антоніо був ними задоволений.

Але раптом барабанщик Гаррі чхнув:

– Апчхи, апчхи, апчхи …

– Будь здоровий!

– Апчхи … – не міг зупинитися Гаррі.- Здається, я захворів. Напевно, застудився.

– Тоді йди швидше додому і лягай в ліжко, – сказав синьйор Антоніо.- Не забудь випити гарячого молока і поміряти температуру!

Коли Гаррі пішов, синьйор Антоніо задумався:

– Який же оркестр без барабана? А ввечері концерт, хіба ми встигнемо знайти нового ударника? Ай ай ай!

– Так запросіть Реджинальда! – порадив трубач Арнольд.- У нього напевно прекрасний удар.

– Звичайно, голосно він грати зуміє, а от чи буде він знати, коли йому вступати? – зніяковів синьйор Антоніо.- Втім, я ж буду диригувати і дам знак, коли йому грати. Вирішено! Синьйор Арнольд, біжіть за Реджинальдом.

Трубач Арнольд побіг до стайні. Реджинальд стояв сумний і не поспішаючи жував овес.

– Кидай цей овес! – закричав йому Арнольд. Синьйор Антоніо просить тебе грати на барабані.

Арнольд сів верхи на Реджинальда, і вони поскакали. Машини та автобуси поступалися їм дорогою. Пішоходи знімали капелюхи і махали їм. «Напевно, він поспішає на концерт до синьйора Антоніо», – думали вони.

Реджинальд і Арнольд піднялися в концертний зал.

– Сідай туди, в правий кут оркестру, – сказав синьйор Антоніо. Реджинальд сів за великий барабан.

– Дивись на мене! – сказав йому синьйор Антоніо.- Коли я зроблю тобі ось такий знак паличкою, бий в великий барабан. А такий – бий в маленький. А махну два рази – ти вдариш тарілками. Отже, увага!

Весь день оркестр репетирував. Синьйор Антоніо залишився дуже задоволений Реджинальдом.

Перед концертом оркестранти пішли в кафе випити чаю. А Реджинальд отримав три яблука і кілька шматочків цукру.

Потім всі повернулися в концертний зал. Вже збиралася публіка.

Почався концерт. Всі грали чудово. Скрипки, віолончелі та контрабас. Піаніст і трубач. Валторна і кларнет. Синьйор Антоніо зробив паличкою знак, і Реджинальд вдарив в великий барабан:

Бум, бум, бум-бум!

Потім оркестр заграв тихіше і повільніше. Це була повільна частина.

А під кінець голосніше, голосніше, голосніше і ось:

Бум! Бум, бум, бум!

Задніми копитами Реджинальд вдарив по барабану, а передніми задзвенів тарілками:

Клинг-дзень-дзень-дзень!

Всі голосно зааплодували. Коли оплески стихли і публіка розійшлася, синьйор Антоніо сказав Реджинальд:

– Ти дуже добре граєш на барабані. І я прошу тебе завтра знову виступити з нами в концерте.- І він міцно обняв Реджинальда.

Реджинальд відчував себе дуже щасливим.