Пес – школяр

В однім місті разом з невеликим хлопчиком щодня приходив до школи сірий пес. У того хлопчика не було тата, а мама ходила на роботу, заробляла на прожиток. Пес не хотів залишатись у порожнім мешканні — він волів іти з Івасем до школи.

А втім, виявилося, що пес — не абиякий сторож і провідник: він обережно перепроваджував Івася через вулицю і завжди придержував його злегка зубами за полу або за штанці, коли наближалося авто.

Мама знала про це і довіряла вірному та розумному собаці. Крім того, часом Івась давав псові нести в зубах свою шкільну торбинку з зошитами. Тоді собака гордо підіймав голову і з повагою ступав поміж дітьми.

Під час шкільних зайнять пес спокійно дрімав на сходах школи. Це був його привілей, йому це було дозволено. Усі вчителі знали, що пес ніякій дитині не зробить прикрости, не налякає її. Менші діти навіть їздили на ньому верхи, і він з того був, здається, радий. В товаристві дітей він почував себе прекрасно.

Але, коли до нього відзивалися чужі дорослі чоловіки або жінки, він удавав, ніби не чує .. .

Прийшов перший день канікул. Івась не пішов до школи. Пес почав непокоїтися: кілька разів обтерся об Івасеві ноги, потім смикнув за штанинку і допитливо глянув в очі. Коли ж Івась зайнявся якоюсь роботою, пес зник. Аж за яку годину хлопець запримітив, що собаки нема.

Покликав товаришів, і всі пішли на розшуки. Обійшли всі знайомі місця — нема!

Хтось порадив піти поглянути під школу. І справді, коли діти наблизились до будинку школи, побачили Івасевого собаку. Він сидів терпляче на сходах і в зубах тримав Івасеву торбинку на книжки. То був одинокий „школяр”, що не визнавав канікул.