Павучок-фокусник

Верхівка високої ялини — наче купол цирку, а крихітний павучок-фокусник у багато разів менший за найменшого циркача.
Зелена безрукавка щільно облягає його круглий животик. Лапки в нього голі, і ніхто не скаже, що він щось сховав у рукав. Не шуміть, ялинки та кущі ліщини, дивіться всі на павука — він зараз показуватиме фокуси.
Раз, два, три — і павучок витягає з рота тонку шовкову павутинку і швидко-швидко спускається нею вниз. Над ним — бездонне блакитне небо, під ним, десь далеко внизу, — земля, а він, безстрашний маленький акробат, перебирається по своїй ниточці до сусіднього дерева.
Пробігає вітерець, і листя на деревах плескають павучку: „Добре! Добре! Молодець, павучок!
Він хоче спуститися зовсім низько, он на ту гілку, щоб його фокус було видно опенькам, що стовпилися на пеньку. Але тут він помічає на сусідній гілці синочка. Зараз синичка без жодних фокусів – хап! — і проковтне його…
Раз, два, три — і павучок вбирає павутинку. Ось він уже високо-високо. Дерева довкола ляскають йому своїми м’якими зеленими долоньками.
Молодець павучок, ось це номер! Похитався в повітрі, націлився на нижню гілку і раптом помчав угору, розсмішив усіх. І ніхто не знає, що павучку не до сміху, що це він злякався синички, яка мало не проковтнула його разом із павутинкою.