Оповідання українських письменників — сторінка 4

Київський князь Святослав був сином великої княгині Ольги. Від молодих літ любив слухати оповідань про походи українських князів і бавитись у військо. З дітьми, що жили на княжому дворі, „ходив …

На полі, повнім квітів, жила у вулику разом з іншими бджілками маленька бджілка Міні. Так називали її подруги, бо вона між ними була найменша. Міні мала чорну голівку, великі карі …

То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в’язали і гнали їх у далеку землю турецьку,
в тяжку неволю.

Спіймали й дівчину-білявку, попівну …

П’ятдесят або й більше років тому на розлогій рівнині одного американського штату рубали ліс. Півтори тисячі чорних і білих робітників що ­ дня від ранку до ночі пиляли пилами й …

В Оленчиному садочку не було великих дерев, а в сусідньому стояв високий старий дуб. Стовбур у нього був товстий, потрісканий, а по ­ середині — дупло. У тому дуплі й …

Холодно стало зайчикові в полі, і побіг він додому — до Оленчиного садочка. Проліз крізь дірку в паркані і сів під ялиною. Та недовго сидів, бо дуже їсти захотів. Вискочив …

В однім місті разом з невеликим хлопчиком щодня приходив до школи сірий пес. У того хлопчика не було тата, а мама ходила на роботу, заробляла на прожиток. Пес не хотів …

У Медінет Абу, багатому місті старого таємничого Єгипту, одного дня пройшла дивна чутка: якийсь мудрець завтра вранці за містом буде ловити небесні блискавки!

Цілу ніч бив над Медінет Абу грім, …

Микольцева мама порядкувала в кухні і з увагою вслухувалася в тони скрипки, що доносилися з суміжної кімнати. Тони були м’які й приємні — то лилися вони широким музичним струменем, то …

— З вашого Івасика, вельможний пане, буде колись великий муж. Він розумник і до книжок охочий дуже, — говорив новий домашній учитель Семен Кульчицький до пана Степана Мазепи.

— Це …

Кожного вечора Лесь Побігдесь побіжить десь і не покладе до шкільної торби того всього, що йому потрібне на завтра. Книжки тут, зошити там, лінійка бо-зна-де, а циркуль зовсім зникне, мов …

Мурчик не пам’ятає ні своєї мами, ні братчиків, ні сестричок. Не награвся з ними вдосталь, хоч гратися дуже любить. Мурчик був ще дуже маленький, коли пані Дора поклала його в …

Уже майже три місяці стоїть за валами у славному місті Конотопі хоробре військо полковника Гуляницького. Розлютована московська кіннота не раз накидалася тічкою на Конотіп, не раз у місті вибухали пожежі …

Усе котяче населення нашої вулиці мало дуже пишні імена, а наша невеличка тигрова кішка звалася просто Кицею. І всім нам, і самій Киці сподобалося це ім’я. Вона завжди вигинала спинку …

Було це під час війни. Над містом літали чужі літаки й кидали бомби. Бомби розривались на вулицях, над будинками, школами, лікарнями. Падали стіни, розсипались на пісок цегла й скло, горіло …

У дворі хтось тихо дзенькає по залізу, і той мелодійний дзенькіт нагадує мені клепання коси. Я прокидаюсь і з тривогою думаю: невже проспав?

Підхоплююсь, дивлюсь на вікно, а верхня шибка …

Пригадую: вся наша вулиця перерита окопами, в степу стоять обгорілі німецькі танки, а в кожного з нас, у сільських хлопчаків, повно трофейних гранат і патронів — і в коробках, і …

— Ох і дощу, ох і дощу просить земля! — каже наша мати.

Я стою у дворі, як обварений. Спека й задуха страшна, все від сонця ховається в тінь. І …

— Готово? — питає мене Захар Іванович.

— Готово! — відгукуюсь я і стрибаю на раму гарячого і волохатого від пилу «Білорусика».

Захар Іванович пускає трактор. Машина тихенько вуркотить і …

У школу ми ходили полем.

Одним своїм краєм поле прилягало до села, і треба було зробити добрий гак, щоб обійти його, а потім толокою, балками, через стару греблю, через покинутий …

Качина ферма в нашому колгоспі стояла на горі, якраз над річкою Сухим Ташликом.

Господарювала там старенька жінка Ганна Іванівна, або, як її називали в селі, баба Ганя. Років п’ятнадцять, якщо …

Квітень. Свято.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких …

Наша компанія — це Аба, Вітька Пузатий, Пантя, Васько Губа, Костик і я.

Мене звуть Вітька, так як і Пузатого. Та називають мене всі — Рудий. По-перше, щоб не плутати …

Р-раз!.. Портфель вирвався з руки і дзвінко бебехнувся на тротуар. Славик здригнувсь і різко обернувся. “Знову… Ну, чого він лізе…” Від образи у Славика виступили сльози на очах.

Ігор Бровкін …