Оповідання для дітей — Сторінка 34

Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро — як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза …

Зразу як повернувся Данило на село — по кутку раз пройшов, тоді вдруге, втретє. Кульгає трохи: в лазареті йому фабричну ногу поставили. Відтоді і Кульга. Наче не пізнає ні людей, …

Вони були навіть схожі один на одного. Обидва кирпаті, сіроокі й біляві. Тільки Олесь вищенький на зріст і худіший.

Дружать вони давно, ще з дитячого садка. Четвертий рік. І жодного …

Із життя дитячого будинку

…Гу-гу! — трубить над ним вітер, бляхою гримить… Гу-гу!.. А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем …

Приїхали!

Що не кажіть, а в таборі було здорово!

Ух, як було в таборі!

Ех, як у таборі було!

А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас …

Толя недовго гостював на бабусиних хлібах. Десь на другий чи третій день по приїзді в село його бачили на колгоспнім дворі. Це був тендітний, бліденький підліток, мало схожий на сільських …

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому …

Довгі та моторошні Кузьці перші лісові ночі. Доки шарудить сіном, ладнаючи постіль у своїй маленькій хатинці під поріжком, нічого йому, крім того шарудіння, не чути: у лісі здасться тихо, мирно, …

Днів зо три Кузьці роботи на розсаднику немає, тому що гайворони спершу бояться опудал. Налетять із лісу великою крикливою зграєю, тільки замахнуться сісти на лан, аж гульк — “Данило” порожніми …

Пішли ми якось у гості. До Генки. Він нам двері вичиняє з відром у руці. І в коридорі підлога мокра.

– Ой, – ми кажемо, – в тебе так чисто! …

Не було ще такого літнього ранку — хіба вже каміння з неба,— щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє велика досвітня зоря, вже …

Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел …

Ой і проханий же був Юрко! Кличуть його:

— Іди, Юрасику, в піжмурки гратися!

Він не йде, чекає, щоб добре попросили. Знає, без нього не обійдуться.
Або дає хтось із …

У найдальшому кінці городу, під тином, що виходив на вузьку безлюдну вуличку, любив я сидіти в гарячі літні дні. Тут росла висока кукурудза й золотоголові соняшники, сте­лилося по землі широколисте …

Давно-давно це було.

Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартуючи, казали:

— Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!

А тоді таки справді був …

— Як тебе звати?

— Калина.

Любомир здивовано зводить брови й перепитує:

— Може, Килина?

Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:

— Ні, Калина… Хіба не чув такого …

На високому стеблі – велика квітка із золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником.

Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зоря, …

Яблуня була й не стара, але вже почала всихати, хоч ще родила великі яблука.

Вони достигали аж восени. З зелених повільно ставали білими, а потім непомітно жовтіли і падали.

Інколи …