Оповідання Михайла Слабошпицького

В історичній літературі існує чимало версій походження слова “козак”. Один із польських авторів виводив це найменування од якогось легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з чужинцями; звати його …

І вдень і вночі гримкотять поїзди повз маленький степовий роз’їзд. Пасажири, мабуть, не встигають його й помітити, бо схожих на нього вздовж залізниці дуже багато. Всюди смугасті, як зебри, шлагбауми, …

Ми з татом ловили рибу і варили при березі юшку.

Трохи далі від берега струнко стояв у воді очерет.

У казанку вже почало закипати, з пари й диму чулося тихе …

Якщо Ромчика немає в дворі, мама знає: він — біля річки.

Сидить нищечком у кущах верболозу при березі, дивиться на зморщену спину річки і щось собі думає.

Вишумовує верболіз, грається …

В одному великому ставку жило зовсім маленьке рибеня.

У природі тоді саме стояло літо.

З води рибеня бачило веселе сонце в далеких небесах і звішене вербове віття біля берега

Цілими …

Дивно виходить: де та Норвегія, а де — наше село…

А в нашому селі — у мене! — справжній норвезький кіт!

Отака несподівана історія вийшла.

Почалася ж вона зовсім звичайно. …

Ми живемо аж на дев’ятому поверсі білого будинку, що стоїть над самісінькою Русанівською затокою. Вийду я на балкон, гляну ліворуч, гляну праворуч — і там, і там бачу, як купаються …

Вже була осінь.

Він сидів на гілці між великих яблук і верещав:

— Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!

Над яблунею вгорі було нескінченне небо. Там літали всякі птахи, а …

Вона стояла на самісінькім краю села. Стара-стара, перехняблена, а вікна майже в землю повростали. Люди в ній давно не жили.

Під зогнилим тином в усі боки розрослася дереза. А в …

У нас новина: дідусь завів бджіл.

Дві маленькі хатки стоять за нашою великою хатою у садку, і я вже зранку біжу до них.

Хатки називаються вуликами.

Продеру очі, зирк у …

Яблуня була й не стара, але вже почала всихати, хоч ще родила великі яблука.

Вони достигали аж восени. З зелених повільно ставали білими, а потім непомітно жовтіли і падали.

Інколи …

Пасу я козу. А вона не пасеться. Стала, голову задерла, бородою трясе і мекає, мекає.

Так уже мені вмекалася, що й сили немає терпіти.

Аж тут дід Остап іде та …