Одинець муравлик

Працювали мураші цілісіньке літо: побудували собі в лісі велику комору, їжі на зиму заготували. В кімнатки своєї комори нанесли зернят маленьких, шматочків солодкої трави.
Один муравлик не захотів разом із усіма трудитись.

— Навіщо мені та велика комора? — каже. — Хіба так багато мурашці треба? Жменька зерняток — та й доволі. Я Одинець. Ніхто мені не потрібен. І до мене нікому ніякого діла нема. Я гордий Одинець.

Поставив Муравлик собі маленьку хижку, сів та й думав.
Мураші з Великого Мурашника побудували цегельню, роблять цеглу та укріплюють стіни своєї великої комори. Гукають Одинця Муравлика:

— Іди до нас, у нас веселіше.

Одинець Муравлик і каже:

— Не заважайте мені думати.

— Про що ж ти думаєш, Одинцю?

— Я думаю про те, що таке життя.

Настала зима. У Великому Мурашнику тепло, затишно. А в хижці Одинця Муравлика холодно, на стінах виступив мороз. І їсти нічого. Тремтить Одинець від холоду й голоду. Та й не витерпів — утік із хижки. Проситься до Великого Мурашника.

— Чого ж це ти не думаєш своєї думи? Одному ж краще думається.

— Добре думається, коли ситий. А коли голодний, жодна дума в голову не лізе.

Не така вже й радість бути Одинцем Муравликом.