Не бував ти у наших краях!

Не  бував ти у наших краях!
Там  же  небо  — блакитні  простори…
Там  степи,  там  могили,  як  гори.
А  веснянії  ночі  в  гаях!..
Ах,  хіба  ж  ти,  хіба  ти  це  знаєш,
Коли  сам  весь  тремтиш,  весь смієшся,  ридаєш,
Серце  б’ється  і  б’ється  в  грудях…
Не  бував  ти  у наших краях.
Не  бував  ти  у  наших краях,
Бо  відтіль не  таким  би  вернувся!
Чув  про  степ,  що  ген-ген  простягнувся?  —
Єсть там люди — й зросли у степах,—
Що  не люблять,  не  вміють ридати.
Що  не  можуть  без  пісні і  нивки  зорати!
Тебе  ж завжди я  бачу в  сльозах…—
Не  бував  ти  у наших краях.