Намистинка

Вийшов Півник на подвір’я пошукати зерняток. Клюнув — а зернятко тверде-твердісіньке. Став Півник його роздивлятися: камінчик — не камінчик, скельце — не скельце.

— Та це ж намистинка! — здогадався Півник. — Тому й сяє так гарно на сонці.

Ні з ким не захотів він поділитися своєю знахідкою. Взяв у дзьоб і міцно затиснув, щоб не випала, ходить по двору мовчки, навіть воду на п’є — береже свою намистинку.

Помітили меншенькі сестрички, жовтенькі курчатка, який він невеселий, підбігли й питаються:

— Чому ти сьогодні такий сумний? Чи бува не захворів?

Ходімо до мами Квочки, нехай вона тебе полікує. А ми принесемо тобі найсмачніших зерняток — вони краще від будь-яких ліків допомагають.
Соромно стало Півнику, що ховає намистинку, і вирішив він подарувати її своїм сестричкам:

— Чи подобається вам така іграшка? Візьміть собі, грайтеся.

Зраділи курчатка. Почали катати намистинку по землі, підкидати дзьобиками вгору. А коли досхочу награлися, найменшенька сестричка сказала:

— Давайте віднесемо намистинку дівчинці, яка одна сумує в сусідському дворі.

Так і зробили.
Дівчинка нанизала намистинку на нитку, почепила на шию. І весело посміхнулася. І від її посмішки намистинка засяяла ще яскравіше.