Людина і вовк

Зустрів якось вовк лисицю й питає, чи не бачила вона людину. Поцікавилася лисиця, навіщо вовкові людина, що він робитиме з нею. Вовк відповів, що хоче з людиною позмагатися, помірятися силою.

– Не така людина й сильна, щоб її не можна було перемогти,– посміхнувся вовк.

– Е ні, – заперечила лисиця,–ти помиляєшся. Людину нелегко перемогти, і я не вірю, що ти сильніший за неї. А втім, можеш спробувати.

Стали вони на обочині дороги й чекають. Незабаром підійшов до них дід. Побачив його вовк та й питає:

– Скажи, це людина?

– Ні, – відповідає лисиця,– цей старий був колись людиною.

Згодом на дорозі з’явилася дитина, і вовк знову питає:

– Скажи, це людина?

– Ні,– пояснює лисиця,– цей хлопчик ще буде колись людиною.

Та ось на дорозі з’явився мисливець, і лисиця заквапила вовка:

– Ну, не гай часу марно: он іде людина.

Зрадів вовк, що зустрів нарешті людину, вишкірив ікла, загарчав і кинувся на мисливця.

Вистрілив мисливець у вовка раз – не злякався сірий розбійник, вистрілив удруге – вовк не боїться, і лише коли вихопив мисливець ножа та як блиснув ним, не витримав вовк і втік.

Наздогнала його лисиця в чагарнику та й питає, чи живий ще. А вовк і розповідає:

– Не сподівався я, що людина виявиться сильнішою за мене. Взяла вона спочатку кілка та як викреше з нього вогонь просто мені в очі! Страшно зробилося, проте я витримав, І вдруге витримав. А як вирвала людина у себе ребро та як полоснула ним, отут я і втік, не стало в мене духу. На щастя, людина сьогодні у доброму настрої й не схотіла мірятися перша зі мною силою. Бо тоді хтозна, чи розмовляли б ми зараз з тобою.

Пішов вовк у своє лігво й більше ніколи не наважувався мірятися силою з людиною.