Лісове диво

Посеред лісової галяви височів старий дуплистий дуб. У дуплі жила білочка. Вона прожила всього півроку і вперше бачила, як на галяві цвіли дзвіночки, ромашки, як у траві червоніли лісові суниці.

Коли сонце скотилося за ліс, по листі закапотів дрібний літній дощ. Він сіявся тихо на галяву, і білочка почула в дуплі, як хтось біля пенька фиркнув:

— Який гарний дощик! Тихий, грибний дощик!

Білочка виглянула із дупла і побачила їжака. Він задер мордочку догори і дивився, як сіявся дощик. Йому було приємно, бо навіть лапкою втирав мордочку, яка вже була мокрою від дощу.

Цілу ніч білочка чула, що в лісі щось коїться, шарудить старим листям, ламає гілочки між травою.

Прокинулася білочка вранці, вискочила з дупла на гілку-, глянула на галяву і надзвичайно здивувалась. По галяві ходив їжак і все щось примовляв і фиркав.

— Їжаче, чого це ти ходиш з палицею і шарудиш старим листям?

— Допомагаю малим грибенятам до світла пробитися.

Білочка скочила й собі на галяву. Стрибнула на пеньок, задивилася на траву, що виблискувала росою проти сонця. Між травою вона побачила безліч різнокольорових шапочок.

—Їжаче, глянь, скільки за ніч натрусив дощик шапочок.

— Це, білочко, гриби. Ось іди  за мною, я тобі розкажу, які можна їсти, а яких не можна чіпати.

— А хіба ці шапочки можна їсти? — спитала білочка.

— Не тільки їсти, але й сушити і заготовляти на зиму,— сказав старий їжак.

Вони йшли галявою і роздивлялися між травою гриби.

— Це білий гриб. Найсмачніший за всі гриби. Запам’ятай собі, білочко. А це ось ціле сімейство лисичок. Бач, як зажовтіли під кущем. А це — сироїжки. Рожеві і голубі. На них ще кажуть — голубінки. Теж можна їсти. А ось під березою — підберезники, а ось — червоноголовці…

Їжак водив білочку галявою і показував їй гриби.

— Їжаче, глянь, який я надибала гарний гриб. Найкращий з усіх грибів, які ти мені показував.

Їжак подивився на гриб з красивою червоною шапочкою з білими крапочками і зафиркав:

— Не чіпай, білочко. Це гриб отруйний. Це — мухомор.

Білочка відскочила від гриба. Тепер вона ходила тільки поряд з їжаком і слухала його поради. А потім під ялинкою вони покуштували маслючка. Який же він ніжний і смачний!

— Це — лісове диво, а не гриби,— сказала білочка.

— А все це зробив літній дощик, йому, білочко, скажи спасибі.

Білочка завжди раділа, коли сіявся дрібний дощик. Вона вже знала, що після нього знову з’явиться лісове диво.