Крилаті майстри

Як тільки весна прикрасить ліс білим та рожевим рястом, до нас повертаються ластівки. Тоді над полями й луками, над селами й містами чути їхнє веселе щебетання.

— Трік-трік,— цвірінчить Білошийка.

— Твід-твід,— відповідає їй Чорноспинка.

— Тлюї-тлюї,— щебечуть тихо разом.

Якось, співаючи свою весняну пісеньку, прилетіли ластівки у гарне велике місто. Бачать з високості: по широких дорогах мчать машини, люди поспішають, а неподалік кран з довгою шиєю будинки будує.

— Ой, яке гарне місто! — промовила Білошийка.— Його ж тут не було, поглянь!

— Збудуймо й собі будиночок у цьому такому гарному місті,— каже Чорноспинка.

От вони крильцями будиночок розміряли й чимдуж до річки полетіли — цеглинки робити.

І коли річка довідалась, чого ластівки прилетіли, ласкаво промовила: «Беріть, ну, звичайно ж, беріть мою водицю!»

До пізнього вечора ластівки цеглинки робили. Зроблять — і мерщій несуть, одну до одної складають, та й так коло за колом.

Всяк, хто б не йшов чи не їхав, замилується:

— От роботящі ці маленькі ластівки!

І так щодня працюють ластівочки. Рано-ранесенько встануть — і до річки чи на ставок. Полетять — і зразу за роботу.

А неподалік Чорна Галка дрімала. Позіхнула широко:

— Ото вже роботящі знайшлися!.. Навіть поспати не дадуть. Краще б на сніданок щось принесли.

Ластівки перезирнулися.

— Кумедні,— вела своєї Галка.— Все працюють, працюють…

— Для чого ж тоді жити, коли не працювати! — відказали їй ластівки, одвернулись і полетіли собі, а здивована Галка ще довго спросоння дивилась їм услід.