Лев та лисиця

Погано довелося леву на старості років. Йому вже не під силу було наздогнати здобич. Почав він повертатися з полювання ні з чим і голодним блукати лісом. Довго роздумував лев, як йому тепер прогодуватися, і вирішив допомогти собі хитрістю. Забрався він у свою печеру і заревів:

— Брати і сестри — вовки, ведмеді, олені, зайці та лисиці, приходьте прощатися зі мною, настала моя остання година! Вмираю!

Повірили лісові звірі левові і потяглися один за одним до його печери. Там старий лев одним ударом валив їх на землю. Чимало довірливих звірів загинуло від його лапи.

Нарешті прийшла до нього й лисиця, але в печеру не увійшла, а зупинилася біля входу.

— Як ваше здоров’я, пане? — спитала вона.

— Ой, — зітхнув лев, — мені дуже погано. Не жилець я на цьому світі. Заходь швидше, поки я не простягнув  ноги.

— Дякую за запрошення, пане, але я не наважуюсь увійти до тебе.

— Чому? – здивувався лев.

— Та ось дивлюся, сліди тих звірів, які приходили до тебе, тільки в печеру ведуть. Хто до тебе увійшов – назад не повернувся. Прощавай, пане!

І хитра лисиця забралася і побігла по своїх справах.