Леопард і баранець

Баранець шукав гарне місце, щоб збудувати собі новий будинок. Довго блукав він лісом, поки одного разу не вийшов на галявину, яка здалася йому найкращим місцем. «І світла багато, і сухо, і дерева вистачить, щоб будиночок збудувати, – подумав Баранець. – Піду, принесу свої інструменти та почну будувати».

Поки Баранець ходив, на ту ж галявину вийшов Леопард і теж подумав: «Яке гарне місце, щоб збудувати новий будинок!» І почав рубати дерева.

Коли Баранець повернувся, він з подивом побачив велику купу дерева якраз стільки, скільки потрібно для будівництва. «Мабуть, живе в лісі якийсь дух, який мені допомагає!» – Подумав він і приступив до роботи.

Наступного вечора, коли прийшов Леопард, він теж був вражений, побачивши, що його будинок уже почав будуватися сам собою.

“Це, мабуть, робота доброго духу”, – подумав він і продовжив роботу з того місця, де її закінчив Баранець.

Так вони і працювали – Баранець вдень, а Леопард уночі. Жодного разу вони не зустрілися, а коли будинок був збудований, обоє вирішили до нього заселитися.

І ось тоді й дізналися вони правду, але, поговоривши по-дружньому, вирішили жити під одним дахом. Все йшло добре. Завели вони сім’ї, народилися у Баранця та Леопарда сини, які із задоволенням бавилися разом, поки їхні батьки ходили на полювання. Через деякий час Леопард помітив, що Баранець упіймав стільки ж дичини, скільки він сам, хоча у Баранця немає ні пазурів, ні гострих зубів. Стало йому дуже цікаво, як це Баранець так спритно їжу здобуває! І попросив свого сина випитати потихеньку у молодого Баранчика, в чому тут річ.

Наступного дня, поки батьки їжу добували, маленький леопард запитав молодого баранця, як його батько промишляє.

– Добре! Я покажу тобі, як він це робить, але й ти мені покажи, як твій батько дичину здобуває! – сказав молодий баранчик, і маленький леопард погодився. Вони взяли два великі стебла і два листики подорожника і пішли до лісу. Потім маленький леопард поставив листик, підперши його стеблом. Піднявши очі на листик, він поповз зліва направо, притискаючись до землі і грізно поглядаючи, як його батько. Потім він стрибнув уперед і накинувся на листик.

– Браво! – Вигукнув його друг. – Тепер твоя черга!

Молодий баранчик поставив свій листок подорожника, як і маленький леопард, відійшов назад, а потім прицілився, опустивши голову, присів, відштовхнувся ногами і, зірвавшись з місця, буцнув лист, розірвавши на його шматки. «Ось як це робиться!» – сказав він.

Того ж вечора маленький леопард розповів батькові, що він довідався.

– Будь обережним, тату, – сказав він, – якщо побачиш, що Баранець ззаду підкрадається – значить, буцатися буде, і тоді бути біді.

Через кілька днів пішов дощ, підлога в будинку намокла і стала дуже слизькою. Леопард запросив Баранця та його родину разом із леопардами повечеряти, як завжди, але коли Баранець увійшов у двері, то послизнувся і впав на мокру підлогу. Він став відштовхуватися ногами, щоб підвестися. Згадавши, що йому розповів син, Леопард злякався, що сусід зараз його на смерть заб’є!

– Тікаємо! – крикнув він всій своїй родині, і кинулися вони всі з дому на галявину, через ліс – словом, кудись подалі. Баранець з синочком кликали їх, і просили повернутися.

– Ні! Від вас тільки й чекати біди! – крикнув їм Леопард, і з того часу всі леопарди живуть у лісі, а барани залишаються ночувати вдома.