Котячий суд

Під високим деревом жила собі добра куріпка. Одного дня вона вийшла зі свого гнізда, щоб знайти щось попоїсти. Ішла та й ішла, аж поки не дісталася до кукурудзяного поля, де саме підоспів урожай. Оскільки куріпка дуже любила ці зернята, то й залишилася там, тоді ж змогла познайомитися з багатьма різними птахами. Але через кілька днів вона засумувала за своїм домом. Куріпка попрощалася з друзями і вирушила до гнізда, та коли прийшла туди, виявилося, що в її хатинці спить якийсь заєць.

– Егей! – закричала куріпка, – що ти тут робиш? Тут моя оселя!

– Ні, вона належить мені, – здивувався заєць. – Коли я прийшов, тут нікого не було. Ось уже кілька днів живу собі тут.

– Я сама звила це гніздо, можеш запитати в сусідів, – куріпка на те. – Я лише кілька днів шукала їжу. Будь ласкавий, іди звідси.

Що б не говорила пташка, заєць не погоджувався, і почалася між ними сварка. Навколо зібралося багато звірів і птахів, та ніхто не міг сказати, чия правда. Вирішили заєць з куріпкою піти до судді попросити допомоги, але не просто було знайти тямущого суддю. Нарешті вони угледіли великого кота на крутому березі. Кіт видавався цілком підходящим: він сидів на самому краєчку і молився. Заєць і куріпка між собою вирішили, що він – кіт благочестивий і точно зможе допомогти. Коли закінчилася котяча молитва, заєць і куріпка підійшли до нього зі словами:

– О всечесний коте! Ми маємо спільний клопіт. Будь ласка, розсуди нас.

– Добре, – погодився кіт. – Спочатку розкажіть мені, що трапилося, тоді я зможу сказати свою думку.

Вони описали всю пригоду, а кіт відповів:

– Правда в тому, що я дуже старий і мої вуха вже недочувають. Я добре не втямив, що ви оце розказали. Підійдіть-но ближче і ще раз перекажіть.

Заєць і куріпка наблизилися до кота, та ще не встигли й слова промовити, як хитрий котище скочив на них і обох проковтнув. А оселя під високим деревом залишилася порожньою.