Казочка про хлопчика та янгола

Бджілка бджілці казку каже, бджілка губи медом маже…

Чує татко, чує ненька, чує дівчинка маленька про ліси і про гаї та про Хлопчика малого, та про Янгола святого, про зірничку у росі… Й ви послухайте усі!

Лісом йшов малий Хлопчина, й прикра трапилась причина: заблудився він.
Стежка вилась та урвалась… Вже не ліс – а чорний праліс на стонадцять гін… Десь далеко – дзвін…
Хлопчик стрів мале Зайчатко:

– Йди до мене, в мене – хатка, в ній привітно, в ній не пусто – є морквина, є капуста, коржик на меду!

Й каже Хлопчик той маленький:

– Там нема моєї неньки, отже не піду!

Із кринички він напився, чемно Зайчику вклонився й мимо заячої хати пішов стежечку шукати, а її нема, й падає пітьма… Переліз глибокий рів і Лисичку там зустрів:

– Заблудився-заблукався, може, Вовка ти злякався… В мене є сосна висока, в мене є нора глибока, в ній і проживеш. Чом же ти не йдеш?

– Не життя там – посиденьки. Мені ж хочеться до неньки, до бабусі і до татка!.. – так промовив він.

Й знову чує дзвін.
Хлопчик дзвону уклонився, тричі він перехрестився та з-за листя, з-за гілляччя раптом Янгола побачив. При берізці, при ліщині усміхався він Хлопчині:

– Коли хрестишся до неба, тобі йти зі мною треба, твій знайдемо дім.

Взяв за руку і повів через хащі, через рів… Їм цвіли зірниці-квіти, нахилялись пружні віти до травиці, до землі… Далечінь обох манила, й церква солодко
дзвонила за переліском в селі.
І забув той Хлопчик втому, бо без зайвих слів Янгол вів його додому, до матусі вів.