Кашель та лихоманка

Одного разу зустрілися в лісі кашель з лихоманкою. Розговорилися.

— Ти куди, сусідко, зібралася? – Запитує кашель.

— Та сюди неподалік, на хутір Межмали, до господаря, — відказує лихоманка.

— А як ти до нього підберешся?

— Дуже просто. Хазяїн піде у лазню, після лазні йому пити захочеться. А я заздалегідь у горнятко заберуся. Він нап’ється і проковтне мене… Ну, а ти куди?

— А я на село до дітей. Мені там багато роботи буде.

— А ти як до них підберешся?

— Як господиня з дітьми в лазню піде, я заберуся у віник. Стане вона дітей парити, та сама мене в них і зажене.

Попрощалися кашель з лихоманкою і домовилися зустрітися через рік в тому ж лісі і розповісти один одному про те, як рік прожили.

А їхню розмову потай підслухав мисливець. Думає він, кому допомогти? Вирішив врятувати господаря, бо лихоманка гірша за кашель. У суботній вечір вирушив мисливець до хутора Міжмали.

— Де господар? – Запитує.

Йому  відповідають:

— В лазні.

Чекав, чекав мисливець, нарешті господар повернувся з лазні та просить води напитися. Тільки він за горнятко — мисливець його у нього відібрав, воду вилив у міхур, а міхур перев’язав. І каже:

— У міхурі лихоманка. Підв’яжи міхур на комин, на дим.

Як затремтить лихоманка в міхурі, як затремтить! Весь рік тремтіла. Коли рік минув, наказав мисливець господареві випустити лихоманку з міхура, а сам у ліс поспішив. Там уже кашель чекає. Бачить мисливець — лихоманка на милицях ледве тягнеться.

— Що це ти так знесилила? – Запитує кашель.

Розповіла йому лихоманка своє лихо. А кашель їй весело у відповідь:

— Бач, який я біленький та чистенький: мене на тижні два рази в лазню водили, і мили, і парили.

Поговорили, поговорили, та й розійшлися до інших країв.