Гусак Червонолап

Климцьо з Мотею зачаїлись у полині. Полин був високий, густий і пах гірко й лоскотно.

Климцьо став навшпиньки, глянув навкруги. Прислухався.

У вечірній сутіні дзумили комарі. На ставу форкнула моторка. Біля аптеки хтось затарабанив по штахетах патиком.

— Мені страшно,— скривилась Мотя.— Ми того Червонолапа й не побачимо. А дід Онуфрій як упіймає, то буде нам.

— От іще боягузка! — сердито сказав Климцьо й шарпнув Мотю за руку.

Плутаючись у бур’яні, вони покрадьки долізли до огорожі, за якою починалась велика лука. Протиснулися в тільки їм відому шпарину й опинились коло височенного, з триповерховий будинок, парусинового намету, що в ньому ось уже другий тиждень виступав цирк.

Скрізь по стінах намету висіло багато малюнків. На одному був ведмідь: він лежав горілиць і ногами спритно перевертав на всі боки велику смугасту бочку. На другому — ведмеді їздили на велосипедах. І все це було як живісіньке.

Климцьо з Мотею аж двічі підряд на циркову виставу ходили. І всі артисти їм страх як сподобались!
А надто вже гусак Червонолап.

Гусак грав дзьобом на піаніно і навіть приклади з арифметики розв’язував. Покладуть перед ним дві диктини з цифрами. А він поряд третю мостить, де написано, скільки буде разом, як додати все. І коли діти кричали: «Ще! Ще!» — залюбки повторював той чи той номер.

Аплодували йому завзято.

— Його, мабуть, увесь світ знає,— сказала тоді Мотя.

— Та вже знає,— упевнено підтвердив Климцьо.

І от завтра цирк мав повантажитись на автофургони і змандрувати хтозна-куди, а назад, може, ніколи не повернеться.

За парусиновим наметом, куди Климцьо з Мотею прошмигнули тихцем, Червонолапа вони побачили відразу.

— Червонолапе, здрастуй! — підступив до нього Климцьо.— Не пізнаєш? Я — Климцьо. А це ось — Мотя. Ми в першому ряду сиділи і найдужче за всіх тобі плескали.

Проте Червонолап тільки дивився на них.

— Ходімо вже, ход’м,- – прошепотіла до Климця Мотя.

Климцьо торкнув двері. Легенько наліг. І тут, не встиг Климцьо озирнутись, як Червонолап був назовні. Знявся в повітря і полетів на став.

Тут де не взявся і дід Онуфрій.

Климцьо з Мотею метнулись до огорожі, шаснули в свою шпарину і сховались. Що ж тепер буде? Червонолап полетів. Тепер вони ніколи більше не побачать
його.

Із своєї схованки Климцьо з Мотею дивились, як він плавав, пірнав на ставу.

— Ходи, ходи,— просила його пошепки Мотя.

І Червонолап цього разу вийшов з води і перевальцем попрямував не куди, а таки просто туди, де зачаїлись Климцьо з Мотею