Дивний сон

Давним-давно жив біля Свінфорда чоловік на ім’я Оуен О’Малреді. Він садив картоплю, розводив город разом зі своєю дружиною Моллі, ніколи не сумував і ні на що не скаржився. Лише одне в нього було потаємне бажання – побачити сон. Ніколи у житті йому нічого не снилося.

Зустрів він якось сусіда, розбалакалися вони про це. Оуен візьми та зізнайся, що немає в нього більш заповітної мрії, ніж побачити хоч якийсь сон.

— Побачиш сьогодні ж уночі, — відповів сусід, — якщо послухаєшся моєї поради.

—  Говори швидше, – зрадів Оуен.

— Вигріби усю золу з під пічки, влаштуй собі там ліжко і лягай спати. Буде тобі і сон, і сновидіння, не турбуйся.

Прийшов Оуен додому, почав вигрібати золу з під пічки, щоб влаштовувати собі там ліжко. Дружина вирішила, що він збожеволів, але Оуен пояснив їй, у чому справа, втихомирив і лягли вони спати .

Тільки заснули, як у двері гримають:

— Вставай, Оуен О’Малреді! Поміщик наказав тобі доправити листа до Америки.

Встав Оуен, засунув ноги в черевики, думає: «Нелегка тебе принесла в таку пору!»

Про те взяв листа і не зволікаючи пішов дорогою. Біля гори Слів-Чарн зрівнявся він із хлопцем, який пас череду корів.

— Боже допоможи, О’Малреді! – Вітає його пастух.

— Дякую, і тобі також! – відповів Оуен, здивувавшись. — Усі мене знають, лише я нікого не знаю.

— Куди тебе несе серед ночі? — питається пастух.

— В Америку, з листом від поміщика. Чи не збився я з дороги?

— Йди прямо на захід. Але як ти думаєш переправлятися через море?

— Там буде видно, — відповів Оуен і пішов далі.

Ось він підходить до моря, бачить — на березі журавель стоїть на одній нозі.

— Бог в поміч, О’Малреді! – Вітає його журавель.

Дякую, і тобі також! – відповів Оуен, здивувавшись. — Усі мене знають, лише я нікого не знаю.

— Куди ти поспішаєш, О’Малреді?

— В Америку, з листом від поміщика. Та не знаю, як через море перебратись.

— Сідай до мене на спину, — каже журавель. — Я тебе перенесу.

— А ти не втомишся ти на півдорозі? Що я тоді робитиму?

— Не бійся, не втомлюся.

Сів Оуен на журавля, полетіли вони через море. На півдорозі, якраз на серединочці моря, журавель каже:

— Гей, Оуен, злазь! Я щось дуже втомився.

— Ти, нездаль! – обурився Оуен. — Щоб тебе так чорти притомили! Не злізу, і не проси.

— Ну, злізь хоч на хвилинку, дай перепочити, — просить журавель.

Тут вони почули над собою стукіт, дивляться, а це молотники на небі зерно молотять.

— Гей, молотник! – Закричав Оуен. — Дай за ціпа потриматися, до поки мій журавель перепочине.

Молотник опустив йому ціп, Оуен ухопився за нього двома руками, міцно тримає. А журавель нахабно засміявся і геть відлетів.

— Щоб тобі пусто було, брехуне! – Вилаявся Оуен. — Через тебе я завис між небом і водою, посеред моря.

Трохи згодом молотник йому кричить:

— Гей, хлопче, злазь, мені молотити треба!

—  І не подумаю, – відповідає Оуен. — Мені потонути не хочеться.

—  Коли так! – розсердився молотник. — Тоді я перерубаю держак.

— Будь ласка, — відповідає Оуен, — молотило залишиться в мене.

Тут він глянув униз і побачив човен у морі.

— Гей, моряк-морячок! Підпливи сюди — я до тебе зістрибну.

Підплив моряк, кричить знизу:

— Правіше чи лівіше?

— Трохи лівіше! – просить Оуен.

— Скинь один черевик, щоб побачити, куди він упаде! — кричить моряк.

Струснув Оуен ногою, і черевик полетів униз.

— Ой-ой-ой-ой! Вбивають! — заверещала дружина, підстрибуючи на ліжку. – Оуен! Де ти?

— Я тут, Моллі. А ти, що там робиш на човні?

Встала дружина, запалила свічку. І де вона знайшла Оуена, як ви думаєте? У димарі. Там він висів, вчепившись руками за виступ цеглини, – весь чорний від сажі. Одна його нога була взута в черевик, а другий черевик впав зверху розбудив і налякав Моллі.

Виліз Оуен з димаря, очуняв, відмився . Але з тієї ночі ніколи вже не заздрив людям, які бачать сни.