Багач і жнець

Якось один багач покликав свого сусіда бідняка, щоб той зжав йому поле пшениці.

— Доки мені працювати? — спитав бідняк.

— Поки не закотиться небесне світило. — І багатій показав пальцем угору.

— А скільки ти мені заплатиш?

— Дам тобі мішечок борошна, коли працюватимеш на совість.

Пішов бідняк на ниву багатія і взявся до справи. Жав  не розгинаючи спини. Серп так і миготів у нього в руці. Лише в обід сів на хвильку під грушею, з’їв на швидкоруч кавалок хліба та головку цибулі і знову за серп взявся. Надвечір пів поля зжав. Коли сонце закотилося, стомлений бідняк розігнув спину, витер з чола рясний піт і сказав:

— Досить!

— Як досить? — гукнув на нього багатій, який прийшов подивитися, чи багато напрацював жнець. — Пів поля ще лишилося.

— Але ж сонце вже зайшло.

— Сонце зайшло, але ти глянь на небо! Он уже й місяць, його молодший брат, світить. Жни, поки він закотиться. Інакше не бачити тобі муки.

А на небі й справді золоторогий місяць з’явився і все довкола освітив.

Робити нічого, довелося женцю знову взятися за серп. Всю ніч працював він без перепочинку, а багатій ліг під грушею і виспався на славу. Сонце ще не зійшло, як бідняк усю ниву зжав.

— Ну ось тепер я тобі дам борошна, — сказав багач. — Біжи додому за мішечком і приходь до млина.

Пішов бідняк, а через деякий час прийшов до млина з великим мішком з козячої вовни.

— Сип борошно! — каже багатієві.

Той очі витріщив та як розкричиться:

— Чого ти такий величезний мішок притягнув?

— Та це ж старший брат мішечка, — відповів жнець.

— Звідки у мішечка може бути старший брат?

— Якщо сонце має молодшого брата, чому ж у мішечка не бути старшому? — сказав у відповідь кмітливий бідолаха.

Нема чого робити, довелося багатію насипати йому повний мішок борошна.