Знамените каченя Тім

Чуєте?

– Кря! Кря!

А знаєте, хто це крякає? Це крякає знамените каченя Тім. Ви коли-небудь чули про Тіма? Напевно, чули. Хто ж не знає Тіма! Про його пригоди можна написати цілу книжку. У Тіма три сестри і троє братів, але всі вони – звичайні каченята, а Тім особливий.

Тім любить гуляти один, і Мама-Качка постійно хвилюється: де Тім, чи не сталося з ним чогось? Всі у дворі шкодують Маму-Качку, всі говорять, що Тім поганий син.

Корова Роза сказала:

– Цей Тім добром не закінчить.

– Ох, – зітхнув козел Буль, – потрапить він коли-небудь на пательню.

А Тім тільки засміявся:

– Подивимося. Кряк! Kpяк!

Одного разу Тім вийшов за ворота, подивився праворуч, подивився ліворуч і побіг в поле.

– Гей, Тім! – занепокоїлася Мама-Качка. – Не відходь від мене так далеко.

– Нічого, мамо! – крикнув Тім. – Я скоро повернусь! – І побіг далі.

Біг, біг і раптом побачив річку.

– Ого, – сказав Тім, – та тут можна покупатися! Яка чиста вода! Не те, що в нашому ставку.

Тім став розглядати камінчики на дні і тільки зібрався стрибнути в річку, як раптом з води вилізло якесь чудовисько з довгими ногами і витріщеними очима.

– Ой, хто ти? – злякався Тим.

– Я – жаба, – Відповіло чудовисько і вискочило на берег.

– Ти жаба? – зрадів Тим. – От добре. Мама говорила мені, що жаби дуже смачні. Давай я тебе з’їм.

– Що ж, – квакнула жаба, – спробуй.

– Ось і спробую! – крикнув Тім і кинувся на жабу.

– Ква-ква-ква-а-а! – заспівала жаба і раптом стрибнула вліво, в траву. Тім – вліво, а жаба – вправо. Тім – вправо, а жаба як підстрибне вгору – і впала зверху прямо на Тіма. Сіла на ньому верхи і кричить:

– Але! Але! Швидше!

Тім злякався і заплакав:

– Мамо! Мамо! Жаба хоче мене з’їсти!

Мама-Качка вибігла, назустріч. А жаба побачила качку – стриб у воду! Буль-буль-буль! – і пірнула на дно.

Тільки її й бачили!

– Як тобі не соромно возити на собі жаб! – сердито закричала Мама-Качка. – Жаб треба їсти, а не возити. Возити дурну зелену жабу! На другий раз дістанеш за це!

– Буль-буль-бульк! – фиркнула жаба з води.

Тім опустив голову і поплентався за мамою.

Так пройшли вони кілька кроків, і раптом Тім зупинився. Він побачив у траві якусь дивну річ. Це була стара пічна труба, всередині вся чорна від сажі. Ну, звичайно, Тіму потрібно було в неї заглянути.

– Та це справжній тунель! – зрадів Тим. – От добре! А я буду потягом!

Тім протиснувся в трубу і відразу весь забруднився в caжі. Чим дaлі ліз Тім, тим він ставав все чорнішим і чорнішим, навіть дзьоб став чорним.

Мама-Качка не знала, що Тім поліз в трубу. Мама-Качка думала, що Тім смирно йде ззаду. Раптом вона обернулася.

– Караул! Рятуйте! -Закричала Мама-Качка і кинулася до своїх каченят. – Біжимо! Швидше! За нами женеться якесь жахливе чорне страховисько!

Мама-Качка і каченята побігли по полю. Вони мчали щодуху, а Тім біг за ними навздогін і кричав:

– Зачекайте! Зачекайте! Це я – Тім!

Але Мама-Качка і каченята не чули Тіма. Вони бігли по траві, голосно крякали, падали, піднімалися і знову бігли.

Ось і ставок.

– Стрибайте в воду! – скомандувала Мама-Качка. – Напевно, чорне чудовисько не вміє плавати!

Каченята пострибали у воду, і Мама-Качка за ними. А Тім? Тім теж добіг до ставка і теж стрибнув у воду. Він пірнув на дно і забулькав, як жаба. Але ось він виліз із води. Дивіться – що таке? Він знову став жовтенький і гарненький. Мама-Качка обережно подивилася по сторонах.

– Де це чорне чудовисько? – запитала вона. – Воно пішло! Ми врятовані! Тім, ти теж тут?

– Так, так, мама, – крякнув Тим. – Це я прогнав чорне чудовисько. Не бійтеся! Я не дам вас образити.

– Молодець, Тім! – хором закричали каченята. – Який ти розумний і хоробрий!

– Ну, ну не дуже хваліть його, – пробурчала Мама-Качка. – Це йому шкодить. А тепер – хвости вгору, голови прямо – пливіть за мною.

І вони попливли додому: Мама-Качка попереду, каченята позаду, а за каченятами – гордий і щасливий Тім.

Наступного ранку Тім сидів на березі ставка і грівся на сонечку. Раптом він згадав про жабу і розсердився: «Як вона сміла возитися верхи на мені!»

Тім озирнувся, чи не стежить за ним Мама-Качка. Ні, Мама-Качка дрімала, накривши голову крилом. Тім швидко прошмигнув у ворота і побіг в поле, до річки. Біг, біг і раптом бачить – по дорозі йде людина з кошиком. “Куди він іде? – подумав Тім. – Піду я за ним. А жаба почекає ».

Тім побіг за чоловіком. А чоловік підійшов до річки, вийняв з кошика мішок і жбурнув його в воду! Тут Тім і про жабу забув.

Тільки чоловік пішов – Тім відразу стриб в воду-і підплив до мішка. Мішок був зав’язаний і тихенько пищав.

«Дивно, – подумав Тім. – Я ніколи не чув, щоб мішки пищали ». Він потягнув мішок за мотузочку і витягнув його на берег.

– Мяу, – пискнув мішок.

– Ой! – здивувався Тім і відскочив убік.

– Мяу мяу! – пискнув мішок.

Так там хтось є, – сказав Тім. Він розв’язав мотузочку. Мішок розкрився, і з мішка виповзло худе, мокре, тремтяче від холоду чоре кошеня.

– Мяу, – сказав він. – Дякую, каченя. Ти врятував мене від смерті. Хто ти?

– Знаменитий Тім, – гордо відповів каченя. – А ти хто?

– А я Чорниш. Господар каже, що я ненажера, що на мене не напасешся молока. Ось він і кинув мене в річку. Куди ж я тепер піду?

– Ходімо зі мною, – сказав Тім. – Ти будеш жити у нас у дворі. У нас на подвір’ї багато їжі. Тільки, будь ласка, обтрусись спочатку, а то ти схожий на мокру курку.

Чорниш обтрусився так, що вся трава навколо стала мокрою.

– Я готовий.

І Тім гордо повів Чорниша за собою. Він привів його у двір. У дворі їх зустріли корова Роза, козел Буль і гуска Тіллі. Тім розповів їм сумну історію Чорниша.

– Який злий господар – сказав козел Буль.

– Бідний Чорниш, – зітхнула гуска Тіллі. – Ну, нічого, тепер ти будеш жити у нас.

– А хто спробує його образити, матиме справу зі мною, зі знаменитим каченям! – крякнув Тім і так розпушив своє жовте пір’я, що відразу став удвічі більше.

– Ніхто тебе не скривдить, Чорниш, не бійся! – закричали всі.

Тільки кіт Сніжок нічого не сказав. Це був білий хазяйський кіт. Він важно підійшов до своєї мисочці і став хлебтати молоко. Чорниш подивився на мисочку і жалібно нявкнув. Адже він ще нічого не їв з ранку. Але Сніжок навіть не подивився на Чорниша і cтал хлебтати ще швидше. Тім злякався, що Сніжок вип’є все молоко.

– Гей, Сніжок! – закричав Тім. – Залиш трошки Чорнишу!

Але Сніжок продовжував хлебтати, як ніби не чув.

– Я такий голодний, – нявкав Чорниш.

А Сніжок все хлебтав і хлебтав.

– Почекай же, – прошипів Тим. – Я тебе покараю за жадібність.

Він побіг в темний куток. А в темному кутку висів на павутині великий, волохатий чорний павук. Тім знав, що Сніжок до смерті боїться павуків. Тім схопив павука і підбіг до лавки.

– Ану, Чорниш, стань сюди, – сказав Тім.

Чорниш став близько лавки, а Тім стрибнув йому на спину, обережно пройшов по хвосту і виліз на лавку.

Він розкрутив павутину і спустив павука прямо в мисочку до Сніжка.

– Допоможіть! Павук! – закричав Сніжок і кинувся бігти. Він біг щодуху. Ось він завернув за ріг і влетів в кухню.

Куди б сховатися?

Швидше, швидше, кухонну шафу відкрито! Сніжок стрибнув в шафу. Загримів посуд, посипалося борошно, впала щітка … Сніжок забився в темний куточок і згорнувся там в клубок, тремтячи від страху.

А Тім у дворі реготав.

– Іди обідати, Чорниш. Сніжок тепер не скоро повернеться.

Чорниш підбіг до мисочці. Як смачно! В одну хвилину він вижлуктив все молоко. А тепер треба вмитися. Чорниш лизнув передню лапку і витер нею вуса. Потім знову лизнув лапку і вимив щоки, потім знову лизнув і вимив вуха. Він був дуже охайним кошеням.

– Спасибі, Тім, – сказав Чорниш, коли закінчив умиватися, – ти справжній друг. Спочатку ти врятував мене від смерті, а тепер від голоду.

– Дурниці. – відповів Тім, – чи варто навіть про це говорити.

В цей час Мама-Качка бігала по дворі і шукала Тіма. Ніхто не знав, де Тім. Один тільки Сніжок міг би сказати, де Тім, але Сніжок сидів в темній шафі і тремтів від страху.

– Я так хвилююся, – говорила Мама-Качка: – я бачила за воротами лисицю. Я так боюся, що вона потягне Тіма. Адже він завжди бігає один.

Біля кухні Тім зустрівся з кроликом Лоппе і куркою Пенні.

– Будь обережний, – зашепотіли вони. – За воротами бачили лисицю. Дивись, як би вона тебе не з’їла

Тім злякався.

– Мама! – закричав він. – Де ти? Я хочу до тебе!

Але Мама-Качка була на іншому кінці двору і нічого не чула.

«Що робити? – думав Тім. – Куди бігти? »

Раптом він побачив кошик. Він стояв біля кухонних дверей. Це була кругла плетена корзинка з щільною кришкою. Кухарка завжди ходила з нею на базар.

– От добре, – зрадів Тім. – Тут вже лисиця мене не знайде.

Він підняв кришкy і заліз в кошик. Всередині було темно і пахло чимось смачним. На дні лежав великий шматок ковбаси.

«Нехай тепер лисиця мене пошукає!» – думав Тім. Він сів зручніше і тихенько засміявся. А лисиця визирнула з-за рогу і побачила кошик.

– нюф-нюф-нюф! – потягнула вона повітря носом. – Пахне каченям. Ось і добре! Віднесу я цей кошик моїм лисенятам. Ото вони зрадіють. Буде у нас на обід качиний суп.

Лисиця вибігла з-за рогу: вуха сторчма, хвіст трубою, лапами туп-туп-туп, носом нюф-нюф-нюф, а очима так і водить по сторонам – чи не йде кухарка.

«Ох вже ця кухарка! Минулого разу вона жбурнула в мене щіткою. Як би вона тільки не побачила мене зараз », – подумала лисиця і подивилася навколо. Але у дворі не було нікого. Лисиця прокралася тихенько уздовж стіни і схопила кошик. Вона проділу лапу крізь ручку і спокійно пішла, так ніби несла продукти з базару.

Лисиця думала, що її ніхто не бачив, але вона помилилася. Чорниш сидів за рогом і бачив все. Він чув, як бідний Тім, надриваючись, крякав в кошику:

– Допоможіть! Допоможіть!

– Я врятую тебе, Тім! – закричав Чорниш. Він заметушився по двору. Хоч би зустріти кого-небудь! Нікого – весь двір порожній. Що робити? Чорниш кинувся до ставка. На березі ставка сиділа Мамa-Качка з каченятами.

– Скоріше, скоріше! – закричав Чорниш: – Лисиця забрала Tіма!

– Який жах! – зaплакалa Мама-Качка. – Бідний мій синочок! Що мені робити? Де лисиця?

– Он вона! Бачите – там далеко в полі? – показав Черниш.

– Бачу! – зaкричaлa Мама-Качка. – Я її наздожену. Біжимо!

– Ні, вам не наздогнати лисицю, – зітхнув Чорниш. – Адже вона бігає набагато швидше за вас. Ось якщо б ви могли доплисти до неї!

– Я можу зробити краще, – гордо сказала Мама-Качка. – Я можу долетіти до неї. Дивись! – І вона розправила крила. Крила були білі як сніг, великі і широкі. Вони хлюпали так сильно, що Черниш навіть позадкував. Мама-Качка піднялася в повітря, замахала крилами – хлюп-хлюп-хлюп! – і полетілa в поле за лисицею.

А лисиця вже підходила до своєї хатки. Вона дуже втомилася – кошик був важкий. Адже в ньому лежали каченя і ковбаса.

«Нічого, – думала лисиця, – скоро хата. Покличу сина або дочку, вони допоможуть дотягнути кошик. А поки поставлю його на плече, так буде зручніше нести».

І тільки лисиця поставила кошик на плече, як раптом почула над собою шум: хлюп-хлюп-хлюп!

Це Мама-Качка наздогнала лисицю. Мама-Качка спустилася нижче, налетіла на кошик з розмаху, просунула голову крізь ручку і щосили сіпнулася вгору.

Ура!

Мама-Качка злетіла разом з кошиком.

– Віддай! – заверещала лисиця. – Це мій кошик.

– Ну так що ж! – крякнула Мама-Качка. – А в кошику мій син.

І в цей час Тім заплакав в кошику.

– Не бійся, синку! – крякнула Мама-Качка. – Це я, твоя мама. Ми летимо додому.

І справді, скоро вони прилетіли додому. Весь двір зрадів Тіму. А вже як був радий Чорниш! І з яким задоволенням він з’їв ковбасу!

– Спасибі, Тім, – сказав Чорниш. – Ось ти і вдруге рятуєш мене від голоду.

– Дурниці, – відповів Тім, – чи варто про це говорити.

Три дня Тім нікуди не йшов від Мами-Качки. Він дуже боявся знову зустрітися з лисицею. На четвертий день йому набридло сидіти біля мами. Тім вирішив прогулятися і покликав Чорниша з собою.

– Знaeш що, – сказав Тім, – підемо до твого старого будинку. Я хочу подивитися, де ти раніше жив.

– Гаразд, – відповів Чорниш. – я і сам думав піти туди. Треба розповісти нашому псові, як я врятувався від смерті. Заодно покажy йому мого рятівника – знамените каченя Тім.

Вони пробігли поле і підійшли до великих зеленим воріт. Це і був будинок Чорниша. Пролізли під воротами і зайшли на подвір’я.

Раптом назустріч їм вибіг якийсь сердитий червонопикий чоловік

– Ховайся швидше! – злякано закричав Чорниш. – Це мій господар. Він тебе засмажить і з’їсть. Зaлазь швидше під кролячу клітку.

Тім сховався під кролячою кліткою, а Чорниш не встиг. Господар схопив кошеня за хвіст і витяг з-під клітки.

– Ого, та це Чоpниш! – закричав господар. – Значить, ти не втонув? Ну постривай – завтра я тебе втоплю так, що ти вже не випливеш. А поки посидь тут.

Він відкрив кролячу клітку, жбурнув туди Чорниша і замкнув дверцята на ключ.

Тільки господар пішов, Тім відразу виліз на дах клітки.

Ага, ключ стирчить у замку! Тім нагнувся і просунув дзьоб в кілечко ключа. Він бачив не раз, як у них у дворі господар замикав і відмикав двері.

Це дуже просто. Треба тільки повернути ключ.

– Швидше, Тім, випусти мене, – жалібно нявкнув Чорниш.

– Зараз, зараз! – крикнув Тім. – Тільки сиди тихо. Він крутив головою туди і сюди, туди і сюди .Але тугий ключ ніяк не повертався. Тім напружився щосили.

Крак!

Яке щастя!

Ключ заскрипів і повернувся.

Двері були відчинені.

– Штовхай, штовхай сильніше! – закричав Тім.

Чорниш вискочив з клітки.

– Біжимо швидше, поки господар не повернувся!

Тім і Чорниш понеслися удвох і бігли без перепочинку до самого подвір’я. У дворі вони зустріли Маму-Качку. Вона проливала гіркі сльози.

– Що трапилося? – запитав Тім. – Хто-небудь з’їв мого брата або сестру?

– Ні, – заплакала Мама-Качка. – Мене ображають в цьому будинку. Я дуже нещасна.

– Розкажіть, хто вас ображає, – закричав Чорниш, – ми їх провчимо!

– По-перше, гуска Тіллі. – сказала Мама-Качка. – Вона не дає мені підійти до корита з їжею. По-друге, лисиця. З тих пір, як я вихопила у неї кошик, вона цілими днями стереже мене за рогом.

– Ну, а ще хто? – запитав Тім.

– Мавпа Бімбо, – заплакала Мама-Качка. – Вона гірше всіх. Сьогодні вранці вона вирвала у мене шість пір’їнок з хвоста, а вчора вкусила за ногу. І завжди жбурляє в мене камінням.

– Не плач, мамо, – сказав Тім. – Ми тобі допоможемо.

– Звичайно, – сказав Чорниш, – Тім що-небудь придумає. Він такий розумний, він вміє навіть відмикати двері, чесне слово!

Тім і Чорниш відійшли в сторону.

– Цього Бімбо треба провчити, – сказав Тім. – Треба йому прищемити ніс. Але якось це зробити?

– Почекай, – шепнув Чорниш і потягнув носом повітря. – Чим це пахне?

Тім озирнувся. Під деревом стояв столик, а на ньому лежала дивна коричнева паличка.

– Це сигара! – закричав Чорниш. – Знаєш, така штука для диму. Її запалюють і кладуть в рот, і виходить дим.  О, я щось придумав. Дістань її, Тім.

Тім підійшов до столика, став навшпиньки, витягнув шию і схопив палаючу сигару.

– Тлимі, Цолнис! – зашепелявіл він. Він хотів сказати: «Тримай, Чорниш», Але сигара заважала йому говорити.

– Слухай, що я придумав, – сказав Чорниш. – Я бачив в кімнаті у дітей іграшку – лук. З нього пускають стріли. А ми, замість стріли, вставимо сигару і пустимо її в Бімбо. Треба тільки добре натягнути тятиву. Зрозумів?

– Ой, що ти, – похитав головою Тім. – Та мені ніколи цього не зробити. Спробуй краще ти, – у тебе ж чотири лапи.

– Гаразд, – сказав Чорниш.

Вони взяли лук і сигару і пішли шукати мавпу Бімбо.

А Бімбо cиділа на підвіконні і дивився у двір. Бімбо чекала Маму-Качку.

– Ось вона! Швидше, Чорниш! – шепнув Тім.

Чорниш обережно приладнав сигару до лука. Сигара ще диміла. Бімбо  дивився на неї з великою цікавістю.

– Зараз ми тебе провчимо за грубість, – крикнув Тім. – Стріляй, Чорниш!

Але в цей час сигара випала з лука і обпекла Чорнишу лапку.

– Мяу! – закричав Чорниш. Мавпа  Бімбо так і залилася реготом.

– Ха-ха-ха! Ось так спритно! А ну ще раз.

Тім схопив сигару і подав її Чоpнишy. Чорниш прицілився знову, натягнув тятиву – хлоп! – і палаюча стріла полeтілa прямо Бімбо в ніс.

– Ай ай ай! – заволала Бімбо і сторчака скотилася з підвіконня.

– Ага! – засміявся Тім. – Будеш ще ображати мою маму? Ну, Чорниш, спасибі тобі. З одним ворогом ми вже розправилися.

– А що ми зробимо з гyскою? – запитав Чорниш.

– О! Я знаю що, – скaзaв Тім. – Ми будемо її годувати, поки вона не стане товстою – претовстою. Тоді господар віднесе її на базар і продасть. От і все.

– А де ми візьмемо стільки їжі? – запитав Чорниш. – Ти ж знаєш, яка Tіллі ненажера.

– Нічого, – сказав Тім, – я попрошу каші у пса Топа.

Тім побіг до собачої будки. Топ сидів на ланцюгу, а перед Топом стояла залізна мисочка з кашею.

– Милий Топ, – попросив Тім, – дай мені трохи каші для гуски Тіллі, – тобі ж не з’їсти все.

– Забиpaйcя геть! – загарчав Топ і брязнув ланцюгом. – Ні крихти не дам цій дурній Тіллі.

Тім відбіг убік і задумався. Де ж дістати їжу для Тіллі? І раптом він побачив на землі якусь штуку, дуже схожу на підкову. Тім аж підскочив від радості. Адже це магніт!

Він затиснув магніт в дзьобі і побіг до собачої будки. Топ вискочив йому назустріч і вишкірив пащу. Але Тім зупинився, не доходячи до будки. Він націлився магнітом на мисочку, і – дивіться – вона поїхала прямо до Тіма. Адже магніт притягує залізо!

Топ злився і гавкав на весь двір, а Тім весело сміявся.

– Тіллі! – закричав він. – Де ти? Іди сюди, я тобі дам щось смачне.

Гуска прибігла і з жадібністю накинулася на їжу. Вона з’їла всю кашу і навіть помацала навколо миски, чи немає ще. Тут Черниш притягнув ще миску картоплі. Тіллі з’їла і картоплю.

На другий день Тім і Чорниш знову принесли гусці їжу, і знову вона все з’їла. Скоро Тіллі стала дуже товстою і жирною, і ніхто у дворі не міг здогадатися, чому Тім і Чорниш так відгодовують її. Мама-Качка навіть якось сказала гусці:

– Не товстій так, Тіллі. Хіба ти не знаєш, що роблять з жирними гусьми?

– Мовчи, мама, – розсердився Тим. Він боявся, що Мама-Качка налякає Тіллі, і Tіллі перестане їсти. Мама-Качкa замовкла, а Тіллі відійшла в сторону і зaдyмалacь: «Що роблять з жирними гусьми?»

– Буль, – запитала вона козла, – ти не знаєш, що роблять з жирними гусьми?

– Їх забирають на базар і продають, – відповів козел Буль.

– Га-га-га, – закричала Тіллі, – який жах! Я більше не буду їсти! Я не хочу бути жирною! Я не хочу на базар!

Але було вже пізно. Господар помітив, що Тіллі стала дуже жирною, і вирішив її продати. Він прив’язав до її лапки мотузочку і так повів бідолаху Тіллі на базар продавати.

А Тім кричав їй услід:

– Будеш ще ображати мою маму?

– Ну ось, тепер ми розправилися і з другим ворогом! – весело крякнув Тім. – А як ми провчимо лисицю?

– Почекаємо, – сказав Черниш, – вона, напевно, скоро прийде

І справді, не встиг він договорити, як з’явилася лисиця. Вона тихенько прокралася попід стіною, пробігла через двір і сховалася в собачій будці. Ось хитра! Вона знала, що в будці нікого немає, – вона бачила Топа в полі …

– Швидше, Чорниш, – захвилювався Тим. – Я придумав, як покарати лисицю. Біжимо в поле! Нам потрібно знайти Буля.

Вони побігли в поле. Буль щипав траву, а поруч з ним лежав Топ.

– Слухай, Буль, – сказав Тім, – допоможи нам зловити лисицю. Вона залізла в будку Топа і підстерігає мою маму.

– Гаразд, – відповів козел і покликав Топа. Всі вчотирьох побігли додому.

– А що ми зробимо? – запитав Буль. Тім щось прошепотів йому на вухо.

– Добре придумано, – засміявся Буль.

– Тихше тихше! – зашипів Тім. – Лисиця почує, у неї дуже чуйні вуха.

Вони тихенько увійшли на подвір’я. Буль розбігся – і як вдарить з усього розмаху рогами в будку! Бух! – будка перекинулася і накрила лисицю. Лисиця заметушилася, забилася, але ніяк не могла вибратися. Тільки кінчик її рудого хвоста стирчав назовні.

– Ага, попалася! – закричав Тім. – Будеш ще ображати мою маму? Ось я зараз покличу господаря.

Але господаря і кликати не довелося. Він почув шум і сам виглянув у вікно.

– Жінко, жінко, глянь сюди! Лисиця в будці! Хто ж це її спіймав?

– Я, я! – замемекав Буль.

– А хто придумав? Тім! – крикнув Чорниш і скочив на будку.

– Ну, лисиця, тепер вже ти нікуди не підеш.

І справді: лисиці прийшов кінець.

– Я зроблю з неї комір, – сказала господиня. – Мені буде тепло взимку.

Вона зробила собі лисячий комір і у свята прoвітрювала його на підвіконні, щоб хутро не зіпсувалося. Тоді всі збиралися під вікном і дивилися на лисяче хутро.

– Тепер вже лисиці не зістрибнути звідси, – говорила Мама-Качка.

– Куди там! Більше вона нас ніколи не зачепить, – раділа курка Пенні.

– Злим лисицям приходить злий кінець, – говорив пес Топ.

– Бачиш, Мамо, – сказав Тім, – ось ми і перемогли всіх ворогів. Ми присмалили носа Бімбо, і вона більше не сміє показуватися в вікні. Ми відгодували Tіллі, і господар продав її на базарі. Ми зловили лисицю, і господиня зробила з неї комір.

– Спасибі, синку, ти добре зробив, – сказaлa Мама-Качка. – Тільки прошу тебе, будь тепер слухняним і не бешкетуй.