Вірші Андрія Малишка — Сторінка 2

Спочине звечора в темному лузі,
Де в синій заводі чайка кигиче,…

Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.

Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.

А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають…

Ой летіла птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця.
Не під небесами —
Житами, вівсами,
Гречками медвистими,
Пшеницями чистими.

Хвалилася птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця:
—    Здрастуй, спілий колосе,
Ясна зірко,
Діточок я вивела Аж семірко!…

Соловейку-солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.

З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.

Листя, листя, не шасти,…

Бабуня-трава, жовтокоса й тиха,
Глянула з-під снігу, а в небі сонцем.
Глянула  вдруге — жайворон  в’ється,
Молоточками дзвонить в синю тарілку
— Еге ж,  виходьте,  мої травенята,
Березень!

І висипали …

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй …

Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю… Навчався блакитних собі промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба …

Є такі: за ніч півтисячі вижене
Рівних рядків, як нудний потік,
Мені б одне слово — важке, не зніжене,
Щоб серце тримало не ніч, а вік.

Щоб не збивалося на …

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І …

Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю,
Димом віють долини. Спадає остання роса.
Ти виходиш одна, одинока, можливо, я знаю,
Там, де хмара пливе І останній промінчик згаса.

Ти кого …

Під димне маєво руде
Вдивлялася з турботою.
— А мій Іванко з вами йде?
— Іде, іде з піхотою.
Вставала мати в ранній час,
Брела стежками млистими.
— А мій …

Моїй матері присвячую

Мати моя, мати дорога,
Осінь горить в полях,
Хай ані мжичка; ані юга
Не занесе твій шлях.

Мати моя, голово стара,
Встали багряні дні,
Мчать ешелони біля …

Минув кривавий час. Зросло мале та голе,
Змінився небовид і наше давнє поле,

На вбогість сіяне, заплакане ачей;
Змінилась суть людська й природа всіх речей.

Лиш не змінився звук і …