Вечори, як сиві котики,
В нас ночують у дворі,
З ними вітру теплі дотики,
Промінь синьої зорі.
Перший бавиться з дитиною:
— Люлі, спи, мале, пора.—
Другий ходить за долиною,
Вірші та поезія для дітей — Сторінка 13
Всі твори
2 046 works in catalog
Із самого раннього ранку,
Неначе пройшли весілля,
Летіли, кружляли білянки
В байраки, луги і поля.
Полотна послали льонові
Од гаю по хатній поріг,
Садам роздали по обнові,
А мати сміється:
Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишу-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За
Оженився горобець
На старій синиці,
А синиця як синиця —
Плете рукавиці.
Щоб тепліше горобцю
На снігу, на морозцю —
Чи сінця внести покіс,
Чи по дрова бігти в ліс.
Зайцю довговухий,
В лісі щось гуде.
Слухай мене, слухай,
Мисливець іде.
Заєць той хитрющий
Скік та скік.
— Я з мисливцем дружбу
Заведу навік.
Буду йому ранками
Роси стрясать,
Буду
Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля,
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля.
Хай тобі ця ніч насниться,
Що в огнях сія.
Будеш завтра в світ дивиться,
Зіронько
Бігла кізка по мосту,
Збила куряву густу.
Тут листочок, там листочок
Схопить, хопить і навскач.
Он яка рогата, бач!
Он яка, бач!
А назустріч не орда,
Суне з поля череда.
Тато кажуть, у артілі
Вже посіяли ячмінь,
Колоски, як вуса білі,
Кинуть влітку темну тінь.
Вітер зірветься гультяйко: —
Поле й ліс — моє усе! —
Колосків злотисту зграйку
В
Він прилітає з далекого краю,
Не спочиваючи, лине, лине.
Здається, на світі миліш немає,
Чим наше подвір’я, стара яворина.
Не спочиваючи, лине, лине.
Здається, на світі миліш немає,
Чим наше подвір’я, стара яворина.
Спочине звечора в темному лузі,
Де в синій заводі чайка кигиче,…
Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.
Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.
А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають…
Ой летіла птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця.
Не під небесами —
Житами, вівсами,
Гречками медвистими,
Пшеницями чистими.
Хвалилася птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця:
— Здрастуй, спілий колосе,
Ясна зірко,
Діточок я вивела Аж семірко!…
Соловейку-солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.
З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.
Листя, листя, не шасти,…
Бабуня-трава, жовтокоса й тиха,
Глянула з-під снігу, а в небі сонцем.
Глянула вдруге — жайворон в’ється,
Молоточками дзвонить в синю тарілку
— Еге ж, виходьте, мої травенята,
Березень!
І висипали …
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй …
Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю… Навчався блакитних собі промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба …
Є такі: за ніч півтисячі вижене
Рівних рядків, як нудний потік,
Мені б одне слово — важке, не зніжене,
Щоб серце тримало не ніч, а вік.
Щоб не збивалося на …
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І …
Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю,
Димом віють долини. Спадає остання роса.
Ти виходиш одна, одинока, можливо, я знаю,
Там, де хмара пливе І останній промінчик згаса.
Ти кого …