Сама потрібна річ

Жив колись в одній із чудових країн сходу справедливий та мудрий цар. І було в нього троє синів.

Пройшов час, цар постарів і вирішив передати своє царство тому з синів, хто виявиться найпридатнішим для цієї нелегкої справи.

Покликав він синів і каже:

— Дорогі мої сини! Ви бачите, що ваш батько вже старий і не може більше керувати державою. Я давно б зрікся трону, а би тільки здійснилася моя заповітна мрія, що не дає мені спокою. Ось я й надумав: той із вас, хто зуміє здійснити мою мрію, стане царем.

— Хай живе наш любий батько, воля його священна для нас! Що ж це за мрія, здійснити яку не зміг наш мудрий батько?

— Бачите це величезне, містке сховище, давно вже збудоване мною? Я мріяв заповнити його тим, що є найнеобхіднішим на світі, що принесло б щастя всьому моєму народові. Сховище поки що пустує. І той з вас, хто заповнить його найпотрібнішою на світі річчю, стане царем. Візьміть з моїх скарбів скільки забажаєте і вирушайте кожен сам по собі з міста в місто, з країни в країну, знайдіть потрібну річ і заповніть моє сховище. Даю вам терміну тричі по сорок днів.

Сини поцілували батькову руку і рушили в дорогу.

Тричі по сорок днів ходили і їздили вони з міста в місто, з країни в країну, надивилися дивовижних людей, надивилися звичаїв невідомих і в призначений день з’явилися і постали перед батьком.

— Ласкаво просимо, любі мої сини! Ну і як, знайшли ви ту саму потрібну на світі річ?

— Так, знайшли, любий наш батьку! – відповідали царевичі.

І батько відразу повів їх до дверей сховища. А там уже зібралися всі придворні, і народу видимо – невидимо.

Цар відчинив двері й покликав старшого сина.

— Чим ти заповниш це величезне сховище, любий мій сину, якою такою потрібною на світі річчю?

— Старший син вийняв з кишені жменю зерна і, простягаючи батькові, сказав:

— Хлібом заповню я це величезне сховище, любий батьку! Що є в цілому світі потрібніше за хліб? Хто зможе прожити без хліба? Багато я перейшов країн, багато чого бачив, нічого не знайшов потрібнішого за хліб!

Тоді батько покликав середнього сина.

— Чим ти заповниш це величезне сховище, любий мій сину, якою такою потрібною на світі річчю?

Середній син вийняв з кишені жменю землі і, простягаючи батькові, сказав:

— Землею заповню я це величезне сховище, любий тату! Що є в цілому світі потрібніше за землю? Без землі немає хліба! Хто може прожити без землі? Багато я перейшов країн, багато чого бачив, нічого не знайшов потрібнішого за землю.

Тоді батько покликав молодшого сина.

— Чим ти заповниш це величезне сховище, любий мій сину, якою такою потрібною на світі річчю?

Молодший син, за цих слів, рішуче переступив поріг сховища, вийняв з кишені свічку і кресало, висік об кремінь іскру, запалив трут, а від нього і свічку.

Всі вирішили, що він хоче при світлі свічки краще розглянути сховище, яке воно велике.

— Ну, кажи, сину: чим заповниш? — з нетерпінням у голосі знову спитав батько.

— Світлом заповню я це величезне сховище, батьку, тільки світлом! Багато я перейшов країн, багато чого бачив, нічого не знайшов потрібнішого за світло. Світло найнеобхідніше у світі. Без світла земля не вродить хліба. Без світла на землі немає життя. Багато я країн обійшов, багато побачив і зрозумів: світло знань — найпотрібніша річ. Тільки світлом знань можна керувати світом.

– Молодець, мій сину! – зрадів батько. — Ти по праву заслужив і трон і корону, бо хочеш найпрекраснішого, хочеш наповнити своє царство і душі людей світлом та знаннями.

— Хай живе наш молодий світлоносний цар! — з натхненням вигукнули слуги царя і весь народ.