Розумний кравчик

Жила колись принцеса, і була вона дуже гордовита: як прийде до неї наречений, то вона починає загадувати йому загадки; а якщо він їх не розгадає, то поглузує з нього і прожене з очей.

Одного разу повеліла вона оголосити: хто загадку її розгадає, за того вона і заміж піде.

І от нарешті об’явилися троє кравців. Двоє старших вважали, що вони великі майстри, справу свою кравецьку знають, як ніхто інший.

А третій кравчик був з виду непоказний і страшенний тюхтій, але він гадав, що саме йому випаде щастя одружитися з принцесою.

Зібралися в дорогу двоє старших кравців і кажуть третьому:

— Залишайся ти краще вдома, бо не з твоїм розумом можна чогось досягти.

Але кравчик не дав себе збити з пантелику і сміливо рушив у дорогу.

Пройшло небагато часу, і вони всі втрьох з’явилися до принцеси і забажали, щоб вона загадала їм свої загадки,— люди, мовляв, прийшли тямущі, досвідчені, і розум у них такий тонкий, що у вушко голки пролізе.

А принцеса їм і каже:

— Є у мене на голові дві різнокольорові волосинки, отже, якого вони кольору?

— Якщо в цьому вся загадка,— сказав перший кравчик,— то ось тобі і розгадка! Одна чорна, друга біла, як про сукно кажуть — чорне у білу цяточку.

Посміхнулася принцеса:

— Ти не розгадав моєї загадки. Нехай відповідає другий.

Тоді відповів другий:

— Як не чорна і не біла, то каштанова та руда точнісінько як у мого татуся святковий сюртук.

— І ти не вгадав,— промовила принцеса.— Нехай відповідає третій, цей, я бачу, знає напевно.

Виступив сміливо молодший кравчик і каже:

— У принцеси на голові одна волосинка срібна, а друга золота. Почула це принцеса, зблідла від переляку, майже знепритомніла від того, що кравчик правильно відгадав. Прийшла вона до тями і мовить:

— Цього надто мало, щоб я пішла за тебе заміж; ти маєш дещо зробити. Лежить у нашому сараї ведмідь, от і проведи з ним цілу ніч, а коли я вранці встану і побачу, що ти живий, тоді і одружимося.

Вона гадала таким чином позбавитися кравчика. Але кравчик не злякався. Він охоче погодився і сказав:

— Як сміливо задумано — то вже півсправи зроблено.

Коли настав вечір, привели кравчика до ведмедя. Ведмідь вже налагодився кинутися на кравчика і поздоровкатися з ним гарненько своєю лапою.

— Гей ти, тихіше, тихіше,— сказав кравчик.— От я вже тебе заспокою.

Він спокійнісінько поліз до кишені та дістав звідти волоські горіхи, розкусив їх і почав їсти. Побачив це ведмідь, і захотілося йому тих горіхів скуштувати. Поліз кравчик до кишені і дав йому цілу жменю, але то були не горіхи, а камінці.

Сунув ведмідь їх у пащу, почав гризти, а розгризти ніяк не може. “Хай йому грець! — подумав він.— Що ж я за бовдур такий, якщо навіть горіха розгризти не можу!” І каже він кравчикові:

— Послухай, розгризи мені горішка!

— Он ти який,— мовив кравчик.— Паща у тебе ось яка велика, а маленького горішка розгризти не можеш!

Взяв він камінь, але замість нього сунув до рота горіх, і — клац! — той і розколовся.

— Треба буде ще спробувати,— сказав ведмідь.— Бачу я, справа така, що і я, мабуть, зможу. Дав йому кравчик знову камінець.

Став ведмідь над ним сопіти, гризти з усіх сил. Та хто ж може розгризти каміння! Тут витяг кравчик з-під поли скрипку і почав на ній награвати. Почув ведмідь музику, не міг втриматися, почав танцювати. Потанцював трохи, і так це йому сподобалося, що він спитав кравчика:

— Послухай, а чи важко навчитися грати па скрипці?

—Та зовсім легко, ось дивись — сюди я кладу пальці лівої руки, а правою рукою смичком вожу; бач, як воно весело виходить: гоп гоп гоп, тра-ля-ля!

— Так грати на скрипці і мені б кортіло! сказав ведмідь.— Можна було б танцювати, коли захочеться. Навчи мене грати!

— З превеликим задоволенням, якщо в те в тебе є для цього здібності. Ану, покажи мені свої лапи. Е, та вони в тебе надто довгі, треба трохи кігті підрізати.

Приніс кравчик лещата, ведмідь поклав до них свої лапи; тут кравчик почав їх затискувати якомога сильніше, а тоді й каже:

— Тепер трохи почекай, поки я принесу ножиці. І, залишивши ведмедя ревти від болю, ліг в кутку на солому і заснув.

Почула ввечері принцеса, як реве ведмідь, і подумала, що реве він від радості, покінчивши з кравчиком. Встала вона вранці безтурботна і задоволена, але глянула в сарай — бачить — стоїть кравчик, веселий та здоровий, поруч з ведмедем.

Що тут було їй сказати? Адже в присутності всіх вона дала йому обіцянку…

Звелів тоді король подати їм карету, і принцеса разом з кравчиком поїхала до церкви — вінчатися. А двоє інших кравців позаздрили щастю свого приятеля. Увійшли вони до сараю і звільнили ведмедя від лещат. Розлючений ведмідь кинувся навздогін за каретою.

Почула принцеса, що ведмідь вже близько реве, перелякалася і закричала:

— Ой лишенько, це женеться за нами ведмідь! Тут наш кравчик швидко зметикував, що йому робити: встав на голову, виставив ноги у вікно карети та закричав:

— Бачиш ці лещата? Якщо ти не заберешся, то попадеш у них знову!

Побачив це ведмідь, повернувся і побіг геть. А кравчик з принцесою спокійнісінько поїхали до церкви та повінчалися. І жив він з нею щасливо, немов жайвір польовий. Тут і казочці кінець.