Про лисячий хвіст

Давно, багато літ тому, звірі мали хутро зовсім не таке, як нині. Тигр був не смугастий, а гладенький. Жирафа не мала цяток, зебра — смужок. Вивірка дуже тішилася своїм хутром, але… не мала хвоста. Так само й лис. Мав там якийсь хвостик, але зовсім куций.
А панував тоді над звірами Лісовий Чародій, опікун вивірок і сарн, левів і тигрів.
Наближався Новий рік.
— Чим же обдарую своїх звірів на свято? — задумався Чародій. Так глибоко задумався, аж голову низько похилив, і велика борода прослалася йому біля ніг — срібляста й пишна.
Глянув Чародій на неї, погладив…
— Ой і гарну бороду маю… Чи не обдарувати чимсь таким і звірят?

Прикликав до себе всіх звірів. Отоді-то, власне, зубр і козлик дістали бороди.
Лев, проте, не захотів бороди — просив гриву. І дістав гриву.
Жирафи хотіли цяток. Тигрові подобалися смуги.
А лисові Чародій подарував гарний пухнастий хвіст.
Глянув Чародій на неї, погладив…
— Ніхто не має такої прикраси! — радів лис, вертаючись до своєї нори.
Глянув на себе в ставок, як у дзеркало. Хвіст відбивався у тихій воді — золотистий, блискучий.

Побіг лис дорогою, аж курява знялася. Засмутився тоді лис.
— Запилиться, забрудниться мій хвіст… Що тут робити? Як зарадити?
З лісу вийшов малий колючий їжак і поволі подріботів до­рогою. їжак отоді вперше побачив лиса.
Коли лис був зовсім близько, їжак гречно йому вклонився.
— Кажуть, Лісовий Чародій роздає гарні хвости, гриви й бороди. Хотів би і я вдягнутися в якесь гарне хутро. Чи далеко до Чародія?
Лис хитро примружив очі. Помітив, що їжак дуже схожий на щіточку. І що така щіточка дуже б йому, лисові, придалася, їй-право, придалася б!
— То я — Лісовий Чародій! — сказав лис і блиснув своїм золотистим хвостом.
Їжак глянув на нього з подивом і подумав:
«Так, тільки Чародій може мати такий гарний, такий пре­пишний хвіст…»
А лис мовив підступно:
— Зміню тобі хутро. Але задурно того не можу зробити. Як­що цілий рік будеш чистити і чесати мого хвоста, сам себе не пізнаєш — такий гарний станеш. Хочеш гриву — матимеш гриву.
А може, більше до вподоби борода? Будь ласка, матимеш бороду — все, чого тільки забажаєш!
Їжак заплющив із захвату очі. Уявив собі, який гарний ста­не, вірно прослуживши рік у лиса Чародія. Ото буде йти лісом, а золотиста грива маятиме на вітрі… А може, йому більше до лиця смугасте хутро…
— Гаразд, буду чесати твій хвіст,— згодився їжак.
І залишився їжак при лисові.

Двадцять разів щодня чесав йому хвіст. І гладив, і чистив, і здмухував кожну пилину.
Минув рік.
Став їжак перед лисом.
— Лисе Чародію, настав час дати мені те, що обіцяв.
Лис немов задумався глибоко.
— У лісі саме шиють тобі гарне хутро. Загайна то робота. Ще з півроку мусиш почекати.
І знов їжак дмухав на лисячий хвіст, гладив його — аж блищить хвіст, як золото.

Збігло півроку.
Став їжак перед лисом.
— Лисе Чародію, настав час. Давай, що обіцяв.
Лис протер очі, ніби із тяжкої втоми.
— У лісі саме малюють золотисті смуги на твоїм хутрі. За­гайна то робота, мусиш ще півроку почекати.
Але їжак уже не хотів чекати. Він збагнув — лис його дурить.
І якогось вечора лис даремно чекав, щоб їжак йому, як завше, розчесав на ніч хвоста.
Їжак не прийшов.
Не прийшов він і ранком.
Шукав його лис повсюди, лихий та сердитий.
Аж зирк якось: на стежці у лісі — їжак!
— Є моя згуба! — зрадів лис і скочив до їжака.
— Є, є! Поглянь-но на мене пильніш! — буркнув їжак.— І якщо ти Лісовий Чародій — схопи мене!
І вперше в житті звинувся в клубок, наїжив усі голки.
Торкнувся лис лапою до наїженої щіточки. Торкнувся і за­вив із болю. І ніяк не міг збагнути, що сталося з його вірним їжаком.
Відтоді їжак, як зустріне лиса, щоразу згортається в клубок.
Може, пам’ятає, що через нього не має ані гарного хвоста, ані довгої гриви, ані бороди?..