Про бідного Льову і державну мову

Зустрілися на базарi 
Дамочки знайомі. 
– Як ваш Льова поживає? 
– Сидить у дурдомi. 
Він в Ізраїль перебрався 
До перебудови, 
А там бар’єр – бiда тобi, 
Як не знаєш мови. 
Вчився Льова так старанно, 
Що не бачив свiту, 
Але ідишу не вивчив, 
Не знає івриту. 
Як почина балакати, 
Ні складу, нi ладу. 
Там же книжки не спереду 
Читають, а ззаду. 
Потикався бiдний Льова 
В рiзні установи, 
Все закрито-перекрито, 
Як не знаєш мови. 
Скрiзь дивилися на Льову, 
Як на психопата, 
Тому й зробив бiдний Льова 
З фанери плаката. 
Накарлякав: “До такого 
Життя ми не звичні. 
Ми – євреї особливі, 
Російськоязичні. 
Вимагаєм від кнесета 
Створить нам умови, 
Запровадить в Ізраїлі 
Дві державні мови!” 
Гукав Льова пiд кнесетом, 
Роззявивши рота, 
А на нього всі дивились, 
Як на ідіота. 
Мало йому не побили 
На лобi плаката. 
Тепер в Льови у дурдомі – 
Окрема палата. 
Щоб знав, дурень, що Ізраїль –
Розумна держава. 
Нав’язувать чужу мову 
Там не мають права.