По заслузі

Сонце, спека. Незважаючи на це, бджоли безперервною низкою вилітають з вулика і влітають до нього. Біля льотка, як і годиться, стоять вартові, уважно ворушать вусиками. Вони ними перевіряють кожну бджолу, — чи своя.

Тут же збоку крутиться оса у своєму тигрячому вбранні. Намір її зрозумілий: попасти у вулик, — чи то за медом, чи, може, яку іншу шкоду зробити.

От одна з вартових відлетіла до поїлки — і враз оси нема. Вона вже прослизнула в льоток. Вартова, напившись, — знову на місці. Все йде наче як слід.

Аж ось в льотку якась метушня, збудження. І враз на виході з’являється процесія: дві бджоли і знову оса.

Тільки вже не та, хистка й хижа, а майже в непритомному стані. І ведуть її бджоли за обгризені цурупалки крилець.

Враження таке, наче пані попідручки виводять.

І осі — ясно видно — не з медом: ледве ворушиться. А не лазь!