Пісня для грибниці

Біля самого краю лісу, під невеличкою галявиною, затишно живе тітонька Грибниця.

Вдень вона вирощує гриби на галявині, а ввечері пече пироги з вишневим повидлом і п’є чай з малиною.  Хоча живе вона під землею, добре чує все, що відбувається на поверхні.

Одного сонячного ранку тітонька Грибниця почула дивовижний спів. Прислухалася. Співали дівчата. І так красиво вони співали, що Грибниця заслухалася.  «Які молодці» – подумала вона, «подарую я їм за цей прекрасний спів багато-багато грибів». Так і зробила.

Чує, одна з дівчаток кличе іншу: «Улянко! Іди до мене! Подивись, скільки грибів я знайшла!». А інша відповідає: «Краще ти до мене біжи, Марічко! Подивись, як багато я знайшла!» Завелися дівчата гриби зрізати, адже знали вони, що видирати з корінням гриби не можна, бо ростуть вони на волоссі Грибниці.

Один кошик набрали під вінця, і другий, і третій. А грибів все більшає і більшає.

Тоді Марічка і каже: «Улянко, навіщо нам так багато? Давай людям в селі скажемо, щоб пішли і собі назбирали».

А Улянка відповідає: «Еее ні. Це ми гриби знайшли, то нам вони і будуть. Біжи краще додому й ще кошиків принеси».  Не сподобалося Грибниці те, що сказала Улянка. Не любила вона жадібних.

Марічка була молодшою сестрою Улянки, тому, хоч і не схвалювала її рішення, та все ж таки побігла за кошиками. Біжить селом, зустрічає людей і хоче їм про гриби розповісти, але не може – знає, що сестра буде лаятись.

Вирішила тоді Марічка сестру перехитрити і розповісти все бабі Дарині.

Баба Дарина наче радіо на селі була, новини швидше за вітер розносила, але ніколи не казала, звідки що знає. І як тільки баба Дарина почула про гриби,  вмить всіх сповістила. Люди зраділи, схопили кошики і побігли до лісу – хто перший.

Улянка тим часом теж не нудьгувала. Зрізала гриб за грибом і під деревом складала. Купа вже чималенькою була, коли прибігли односельці. Побачили вони три повні кошики і величезну купу грибів під деревом і питають:

–    Куди ж тобі так багато? Що ж ти з ними робитимеш?

–    А ви звідки про гриби дізналися? – запитала Улянка.

–    Нам баба Дарина розповіла, – відповідали односельці.

–    А їй хто сказав? – не заспокоювалася Улянка.

–    Каже, що сорока на хвості принесла, – відповіли їй.

Зрозуміла тоді Улянка, що це Марічка бабі Дарині про гриби розповіла, але доказів тому немає, тож і сварити її немає за що. Зітхнула вона і сіла під деревом сестру з кошиками чекати.

Повеселішала Грибниця від цієї пригоди. Сподобався їй вчинок Марічки – і з усіма поділилася, і сварки з сестрою уникнула.

Вирішила тоді Грибниця нагородити Марічку за її доброту. Коли дівчинка повернулася з кошиками, Грибниця їй на один з грибів каблучку золоту почепила.

Марічка взяла гриб і побачила золоту  прикрасу. Зраділа й показує сестрі: «Дивись, Улянко, яку я каблучку знайшла!». Улянка як тільки прикрасу побачила, то одразу захотіла її  забрати.  Каже: «Неправильно, що золота каблучка у молодшої сестри. Віддай мені». Марічка зніяковіла і віддала прикрасу.

Але каблучка виявилася чарівною – завжди до хазяйки поверталася. І як тільки Улянка її на палець одягла – каблучка вмить опинилася на пальці Марічки.

Здогадалася тоді Улянка, що чарівна каблучка – це винагорода за доброту і почала людям гриби роздавати. Роздає і кожен гриб обдивляється – винагороду шукає. Всю купу з-під дерева роздала, та винагороди так і не отримала.