П’ятачок

Був собі грошик-п’ятачок. Кругленький та блискучий. Несла його в руці Маруся. Ішла Маруся понад річку. Було темно надворі. Сказала Маруся:

— Я дуже боюся! — і побігла швиденько в хату. А коли бігла понад річку, біля млинка загубила п’ятачка.

Котився п’ятачок, котився довгу мить — і вже на снігу, над самою річкою лежить. А ніч була темна та чорна, і нічого не було видно. Аж ось через той гай ішов до дітей святий Миколай. Ішов, ішов… Дивиться: щось блискуче на дорозі! Приглядається — а то п’ятачок на самому березі річки лежить. А якби він ще тільки один крок ступив, то у воду впав би і всі дарунки потопив! Каже святий:

— П’ятаче, п’ятаче, славний козаче! Врятував ти мене від біди — проси ж у мене, чого лише хочеш!
Я святий — все тобі зробити можу, чого тільки забажаєш!

А п’ятачок його просить-благає:

— Святий Отче Миколаю! Дай, щоб завжди і всюди мене лиш на добро вживали люди!

А Святий йому:

— Хай так і буде!

А другого дня ранком, скоро, не поволі, йде понад річку Гануся у школу. Побачила п’ятачок, зраділа знахідці, почала думати-гадати:

— Зможу я тепер у крамниці цукорки купувати!

А п’ятачок як почув — так і покотився геть від Ганусі. Котився, котився довгу мить — і вже на землі при шляху лежить. Не могла його знайти Гануся і сумна пішла дальше.

Аж іде-підскакує — скакіць, скакіць! — дорогою у школу Гриць. Побачив п’ятачок, зрадів знахідці, почав думати-гадати:

— Піду в кіно — так, щоб не знала мати!

А п’ятачок, як почув, та й покотився геть від Грицька. Котився, котився довгу мить — і вже на землі під каменем лежить. А Гриць не міг його знайти — і сумний пішов дальше.

Ішов дорогою Данило. Ніс у руках торбину та чорнило. Побачив п’ятачок — зрадів знахідці. Почав собі думати-гадати:

— Сьогодні в школі будуть грошики збирати, щоб на Різдво бідні діти могли разом з нами радіти. Треба й мені поспішати — п’ятачок туди віддати.

Взяв Данило п’ятачок у жменю, сховав у кишеню і веселий скоро, не поволі, побіг у школу.

А на перерві пішов до Галі, що в мальовану скарбонку грошики збірала. А там черга дітей стояла ось-тааааака! Діждався він і кинув у скарбонку п’ятака.

Зрадів п’ятачок: щасливий це був у нього день! Аж дзенькнув він на радощах: «Дзелень»!