Наш рід

Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, жовтогарячі чорнобривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку-утінку вишила.

—    Що це буде, нене? — питає Дмитрик.

—    Українська святкова сорочечка для тебе.

—    Чому українська? — допитується хлопчик.

—    Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти — маленький українець.

—    А ти, мамо?

—    І я, і твоя бабуся — українки, твій татко і дідусь українці. Ми українського роду і любимо нашу землю, наші квіти. Україна — як наша рідна хата.

—    А у наших сусідів не такі самі квіти цвітуть, як у нас?

—    І такі, й інакші — свої, тому й вишивки в нас і схожі, і різні.