Найголовніше

Жив на світі хлопчик Андрійко Руденький. Це був боягузливий хлопчик. Він усього боявся. Боявся собак, корів, гусей, мишей, павуків і навіть півнів.
Але найбільше він боявся чужих хлопчаків.
Мама цього хлопчика дуже  дуже сумувала, що має такого боягузливого сина.
Одного чудового ранку мама цього хлопчика сказала йому:

— Ой, як погано, що ти всього боїшся. Тільки хоробрі люди живуть добре на світі. Тільки вони перемагають ворогів, гасять пожежі й відважно літають на літаках. І за це всі люблять хоробрих людей. І всі їх поважають. Підносять їм дарунки і ордени та медалі. А боягузливих ніхто не любить. З них сміються і глузують. І через це життя в них буває кепським, нудним та нецікавим.

Хлопчик Андрійко так відповів своїй мамі:

— Віднині, мамо, я вирішив бути хороброю людиною.

І з цими словами Андрійко пішов у двір погуляти.
А у дворі хлопчаки грали у футбол.
Хлопчаки ці завжди ображали Андрійка. І він боявся їх як вогню. І завжди від них утікав. Але сьогодні він не втік. Він крикнув їм:

— Гей ви, хлопчаки! Сьогодні я не боюся вас!

Хлопчаки здивувалися, що Андрійко так сміливо їм крикнув. І навіть самі трішки злякалися. А один з них — Сашко Палочкін — сказав:

— Сьогодні Андрійко Руденький щось задумав проти нас. Ходімо краще звідси, а то нам, мабуть, перепаде від нього.

Але хлопчаки не пішли. Навпаки. Вони підбігли до Андрійка і почали його зачіпати. Один смикнув Андрійка за носа. Другий збив йому картуза з голови, третій хлопчик тицьнув Андрійка кулаком. Одне слово, вони -трошки побили Андрійка. І той, плачучи, повернувся додому.
Вдома, крізь сльози, Андрійко повідомив:

— Мамо, я сьогодні був хоробрий, але з цього нічого доброго не вийшло.

Мама сказала:
— Дурненький хлопчику! Недостатньо бути тільки хоробрим, треба бути ще сильним. Самої лише хоробрості, синочку, мало.

І тодіАндрійко непомітно від мами взяв бабусину палицю і з цією палицею пішов у двір. Подумав; «Ось тепер я буду сильнішим, ніж завше. Тепер я розжену хлопчаків у різні боки, якщо вони на мене нападуть».
Андрійко вийшов з палицею у двір. А на дворі хлопчаків уже не було.
Там гуляв чорний пес, якого Андрійко завжди боявся.
Розмахуючи палицею, Андрійко сказав цьому псові:

— Спробуй тільки гавкнути на мене — дістанеш по заслузі. Дізнаєшся, що таке палиця; коли вона прогуляється по твоїй голові.

Пес загавкав і кинувся на Андрійка.

Розмахуючи палицею, Андрійко двічі вдарив пса по голові, але той забіг ззаду і трохи порвав Андрійкові штанці.

Андрійко з плачем побіг додому. А вдома, витираючи сльози, він сказав:

— Мамо, як же це так? Я сьогодні був сильним і хоробрим. але з цього нічого доброго не вийшло. Пес порвав мої штанці та мало не покусав мене.

Мама промовила:

— Ох і дурне ж ти хлоп’ятко! Недостатньо бути хоробрим і сильним. Треба ще бути кмітливим. Треба думати й метикувати. А ти вчинив нерозумно. Ти розмахував палицею і цим розсердив пса. Ось за це він і порвав твої штанці. Ти сам винен.

Андрійко сказав своїй мамі:

— Відтепер я буду кожен раз думати, коли щось трапиться.

І  ось Андрійко Руденький  втретє вийшов погуляти. Але у дворі пса вже не було. І хлопчаків теж не було.
Тоді Андрійко Руденький вийшов на вулицю, щоб подивитися, де хлопчаки.
А хлопчаки купалися в річці. І Андрійко став дивитися, як вони купаються.
В цей момент один хлопчик, Сашко Палочкін, захлинувся у воді й став кричати:

— Ой, рятуйте, потопаю!

А хлопчаки злякалися, що він потопає, і побігли кликати дорослих, аби ті врятували Сашка.
Андрійко Руденький крикнув Сашкові:

— Зажди топитися,— я тебе зараз врятую.

Андрійко хотів кинутися у воду, але потім подумав: «Ой, я ж погано плаваю, і в мене не вистачить сили врятувати Сашка. Я зроблю розумніше: сяду в човен і на човні підпливу до Сашка».
Біля самого берега стояв рибальський човен. Андрійко відштовхнув цього човна  від берега і сам  стрибнув у нього.

В човні лежали весла! Андрійко став бити цими веслами по воді. Та в нього нічого не вийшло,— він не вмів веслувати. І течія віднесла рибальського човна на середину річки. Й Андрійко зі страху став кричати.
А в цей час річкою плив інший човен.
І в цьому човні сиділи люди.

Ці люди врятували Сашка Палочкіна. І, крім того, ці люди наздогнали рибальського човна, взяли його на буксир і доставили до берега.

Андрійко пішов додому і вдома, схлипуючи, розповів:

— Мамо, я сьогодні був хоробрим, я хотів урятувати хлопчика. Я сьогодні був розумним, тому що не кинувся у воду, а поплив на човні. Я сьогодні був сильним.чтому що відштовхнув важкого човна від берега і важкими веслами бив по воді. Але у мене нічого не вийшло.

Мама сказала:

— Нерозумний хлопчику! Я забула тобі сказати найголовніше. Недостатньо бути хоробрим, розумним і сильним. Цього замало. Треба ще мати знання. Треба вміти веслувати, вміти плавати, їздити верхи на коні, літати на літаку. Треба багато знати. Треба знати арифметику і алгебру, хімію і геометрію. А для того, щоб це все знати, слід учитися. Хто вчиться, той буває розумним. А хто розумний, той повинен бути хоробрим. А хоробрих і розумних усі люблять, тому що вони перемагають ворогів, гасять пожежі, рятують людей і літають на літаках.

Андрійко пообіцяв:

— Віднині я буду всьому навчатися.

І мама сказала:

— От і гаразд.