На ставку

Після школи хлопці вирішили побігти до ставка.

– Можна буде поковзати, – вигукнув Матвій, холодний вітер розкуйовдив його волосся.

– Наввипередки, – крикнув Тарас і хлопці побігли.

Першим прибіг Павло і глянув на воду. Ставок виблискував на сонці, мов дзеркало. Крига була ще тонкою, морозу тільки два градуси, куди ж кататись.

– Хлопці, відбій.

Матвій топнув ногою по льоду, під ногою хлюпнуло.

– Проламується, зараза.

– Матвій, ну що ти таке кажеш. Будуть ще Йорданські морози, замерзне.

Тарас і Матвій повернули назад, хотіли додому.

– Хлопці, ви чули? – Павло ще не відійшов, напружено вдивлявся.

Сутінки опустились на землю, швидко вечоріло, та хтось ніби кликав хлопця. Друзі повернулись і вже втрьох придивлялись та прислухались. Берег був нерівний, між кущем та водою щось каламутилось. Он, там! Хлопчик побачив малого цуцика, який бультихався у воді. Всім тілом він боровся за своє життя. Лапки били по кризі, він не міг вибратись.

Павло підбіг, вступив у воду, ухопив цуценя. Воно тремтіло від холоду і раділо, що врятоване. Швидким кроком хлопці побігли додому – грітися.

Недаремно прийшли на ставок!