Мишка та жадібна Гусінь

Того осіннього дня Мишка вирішила навести лад у своїй коморі: протерти полиці, посортувати баночки з варенням та компотом, а найголовніше – поскладати запаси зерняток, — Мишко, Мишко-о-о! Відчини двері! – гукав її Їжачок.
— Привіт, Їжачку! – відповіла Мишка, відчинивши двері. – Ти чому такий стривожений?
— Ой, Мишко, лишенько сталось. Я сьогодні також хотів прибрати у своїй коморі та поскладати яблука, які заготував протягом осені, але хтось їх зіпсував! Ти тільки уяви – всі мої яблука хтось погриз. Що ж мені робити тепер? Що я буду їсти?
— Заспокойся, Їжачку! Я поділюсь з тобою варенням з яблук та зернятками – не пропадеш. – втішила друга Мишка. – Ходімо зі мною в комору – зберемо тобі щось смачненьке.
— Дякую тобі, Мишко! – зрадів Їжачок.
Коли друзі підійшли до комори, то почули якийсь дивний шерех.
— Ой, хто ж там? – злякалась і Мишка.
Друзі обережно відчинили двері. Те, що вони побачили в коморі, їх дуже здивувало! Там був гармидер: всі баночки та зернятка лежали на підлозі, а на одній із полиць господарювала величезна Гусінь!

— Ти що робиш в моїй коморі? – запитала розгнівана Мишка. – Як ти сюди потрапила? Хто тобі дозволив знищувати мої запаси? Це ти нашкодила в Їжачковій коморі та знищила його яблука?
— Ой! Привіт, Мишко та Їжачку. – привіталась Гусениця. Вона не очікувала, що її помітять. – Так, то була я. То все через голод. Я маю наїстися перед тим, як лягти спати на зимування. Знаю, що зіпсувала ваші запаси, але вони у вас дуже смачні. Піду я додому.
Мишка з Їжачком обімліли від такої нахабності, аж ротики повідкривали, і тільки й могли дивитись як величезна Гусінь повзла до виходу.
— Оце так справи! – сказав Їжачок. – Добре, що ця Гусінь не встигла з’їсти всі твої запаси. Навіть не вибачилася. Яка ж вона жадібна та невихована. Допомогти тобі прибрати, Мишко? — запитав він.
— Буду щиро вдячна! – відповіла Мишка.
Друзі взялись за прибирання. Роботи в них було багато.
Тим часом величезна Гусінь дісталась до дерева, на якому був її дім. Їй треба було заповзти на дерево та піднятися трішки вверх, саме там знаходилось затишне дупло, в якому вона планувала зимувати. Але сталось непередбачуване – Гусінь так обїлася запасами Мишки та Їжачка, що не змогла відірвати своє тіло від землі та заповзти на стовбур дерева.

— Отакої! Це я так наїлась від жадібності, що навіть заповзти до рідного дому не можу. Жах! – засмутилась Гусениця. – Доведеться просити про допомогу. Та хто ж мені допоможе?.. О! Звернусь до Мишки з Їжачком! – вирішила Гусениця та вирушила назад до нірки Мишки.
Мишка з Їжачком якраз закінчили прибирання комори.
— Мишко, Їжаче, і знову привіт! Я так об’їлася вашими харчами, що не можу тепер залізти на дерево, де знаходиться мій дім. Допоможете мені? – запитала Гусениця.
— А чого це ми повинні тобі допомагати? Ти з’їла наші запаси без нашого дозволу та навіть не вибачилася! – відповіла Мишка.
— Лізь сама на своє дерево як хочеш! – підтримав подругу Їжачок.
Гусениця дуже засмутилась. Вона вже зрозуміла, що була неправа, що не варто було їсти чужі запаси, адже вона нашкодила Їжачкові та Мишці.. І тут вона розплакалась.
— Мишко, Їжачку, вибачте мене! Я не подумала та тепер розумію, що вчинила погано! Більше ніколи не братиму чуже без дозволу. Вибачте, будь ласочка. Піду шукати собі новий будиночок для зимівлі. – плакала Гусениця.
Мишка з Їжачком пожаліли Гусінь. Було помітно, що та щиро жалкує про заподіяне. Друзі вирішили допомогти.
— Не плач, Гусенице. Ми тобі допоможемо! – сказала Мишка.
— Але завжди залишайся вихованою. Краще попросити, а не брати без дозволу. Якщо будеш так себе поводити, то не матимеш друзів. – поділився своєю думкою Їжачок. – Ходімо, допоможемо тобі дістатися до твоєї домівки. Мишка, Їжачок та Гусениця дійшли до потрібного дерева. Мишка з Їжачком підсадили Гусеницю до її дупла під корою, вона їм подякувала та ще раз пообіцяла, що більше ніколи не буде брати чужого без дозволу.