Красуня і чудовисько

Давним-давно жив був прекрасний принц у розкішному замку. У нього було все, чого тільки можна побажати, але він був себелюбним, примхливим та грубим.
Двоє слуг, довготелесий Люм’єр і товстун Клоксворт, робили все, що могли, щоб догодити своєму господареві. Принца ж хвилювало лише його власне відображення у дзеркалі.

Одного разу під час страшної грози в замок попросилася стара жебрачка. На подяку за гостинність вона запропонувала принцу чудову троянду. Але грубий принц з огидою вислухав стару, висміяв її подарунок і прогнав геть.

“Запам’ятай, зовнішність оманлива, – попередила його стара, – краса живе всередині нас”.

Стара жебрачка виявилася чарівницею.

Побачивши, що в серці принца немає місця коханню, вона покарала його, перетворивши на страшне чудовисько, і на додаток зачарувала його замок. Чарівниця дала принцу магічне дзеркало, яке стало його єдиним вікном у світ.

А ще залишила зачаровану троянду, яка має цвісти, доки принцу не виповниться двадцять один рік. Але закляття спаде, тільки якщо принц навчиться любити і бути коханим до того, як троянда втратить останню пелюстку. Інакше він назавжди залишиться потворним чудовиськом.

Минуло кілька років.

І ось одного разу на головній площі села, розташованого неподалік замку, зустрілися чарівна дівчина на ім’я Белль і самовдоволений красень Гастон. Белль, захоплена книгою, не помітила Гастона, а ось він помітив її.

«Ця дівчина буде моєю дружиною!» – Вирішив він.

Повернувшись додому, Белль побачила, що її батько Моріс, дивак і винахідник, щойно закінчив свій останній винахід.

«Ой, тату, — сказала Белль, — яка чудова річ. Впевнена, ти візьмеш на ярмарку перший приз!

Наступного ранку батько Белль завантажив свій винахід на візок і вирушив у велике місто. Але погода раптово зіпсувалася, опустився туман і старий збився з дороги. На додаток до всього десь неподалік завили вовки, переляканий кінь помчав геть. Моріс не втримався у візку, впав і опинився на землі.

Рятуючись від вовків, він забирався дедалі глибше в ліс. Побачивши похмурий старовинний замок, він підійшов до воріт і постукав. Не дочекавшись відповіді, Моріс штовхнув незачинені ворота і ввійшов усередину.

Який же був його подив, коли він побачив свічник, який вклонився йому і сказав людським голосом:

«Здрастуйте, добра людина».

Тут з тіні вийшов камінний годинник і пробурчав: «Люм’єре, ти ж знаєш, що господар не велів нікого пускати!»

На це чайник відповів :

«Ну, якщо ця людина вже увійшла, Клоксворте, ми повинні бути з нею ввічливі». Дивні істоти посадили старого в крісло, нагодували та напоїли.

Раптом щось величезне й страшне увірвалося до кімнати та нависло над Морісом.

«Мені не потрібні чужинці у моєму замку!» — прогарчало Чудовисько, підхопило Моріса і потягло його до в’язниці.

А в цей час Белль, що залишилася однією, доводилося несолодко: дурний і пихатий Гастон увірвався в будинок і намагався поцілувати її.

“Виходь за мене, Белль, і ти будеш найщасливішою дівчиною у світі”, – напирав він.

Але варто було Гастону спробувати поцілувати її, як Белль відскочила вбік, і Гастон вилетів на подвір’я, потрапивши прямо в болото!
Белль не змогла стримати сміху.

Гастон зло подивився на неї і пробурчав:

“Тільки стань моєю дружиною, тоді я не дозволю тобі сміятися з мене!”

Він підвівся і пішов геть.
І тут дівчина побачила, що їх кінь повернувся один, без батька та візка.

“О, ні! — скрикнула вона. — Батько, мабуть, упав і зламав руку або ногу!

Белль швидко накинула плащ і видерлася на спину коня.

«Швидше! Відвези мене до батька», — сказала дівчина.

Кінь зрозумів, чого від нього хочуть, і вже за кілька годин вони опинилися біля таємничого замку.

– Тату, де ти? — невтомно кричала Белль.

Вона обшукала весь замок, поки нарешті не знайшла свого нещасного батька, замкненого у в’язниці.

Але перш ніж батько встиг попередити дочку про небезпеку, за її спиною вже виникло величезне розлючене чудовисько.

Хоча дівчина була сильно налякана, вона взяла себе в руки і сказала:

— Звільніть мого батька, він стара людина, візьміть мене замість нього.

— Ти маєш заприсягтися, що залишишся тут назавжди! — проревіло Чудовисько.

— Клянуся! – відповіла Белль, придушивши страх.

— Ні, Белль! — закричав батько, але було запізно.

Чудовисько схопило його і виставило із замку.

Батько Белль поспішив повернутися до села.

Увійшовши до корчми, він почав розповідати всім, що Белль у полоні у моторошного монстра, але люди вирішили, що він просто божевільний, і не стали йому допомагати.

А в цей час мешканці замку: чайник Місіс Заварка, її синочок чайна чашка на ім’я Скалочка, свічник Люм’єр і камінний годинник Клоксворт, — щосили втішали Белль.

Вони намагалися умовити Чудовисько поводитися ввічливіше.

— Хазяїне,— говорив Люм’єр,— може, ця дівчина зможе зруйнувати чари?

— Марно, — відповіла Чудовисько, — ніхто й ніколи не полюбить таке чудовисько, як я!

Але в наступні дні Чудовисько все ж таки постаралося стати гостинним господарем.

Вони з Белль гуляли у саду, оглядали величезну бібліотеку замку.

На подяку дівчина почала вчити Чудовисько хорошим манерам.
Якось увечері, після смачної вечері, під час якої Белль показувала Чудовиську, як користуватися ложкою, а потім вчила танцювати, Чудовисько запитало:

— Белль, скажи, тобі добре в мене?

— Так, але я б хотіла, хоч на мить побачити свого батька! – відповіла вона.

— Це можна влаштувати, – сказало Чудовисько і пішло за магічним дзеркалом.

Подивившись у дзеркало, Белль жахнулася: батько блукав глухим лісом, гукаючи її.

— Тату! – Закричала вона.

— Ти потрібна йому, — сумно промовила Чудовисько. – Я відпускаю тебе. Візьми чарівне дзеркало з собою, щоб час від часу бачити та згадувати про мене.

За допомогою дзеркала Белль знайшла свого батька та привела його додому. Він був щасливий знову побачити свою дочку.

Раптом пролунав стукіт у двері. Це селяни на чолі з Гастоном прийшли, щоб забрати бідного старого Моріса в лікарню.

— Цей старий зовсім здурів, він увесь час твердить про якесь величезне чудовисько, — підганяв усіх Гастон.

— Мій батько не зійшов з розуму, Чудовисько дійсно існує! – закричала Белль і показала їм Чудовисько в дзеркалі.

Тоді селяни на чолі з Гастоном вирушили на пошуки потворного Чудовиська, щоб убити його.
Белль відчайдушно намагалася дістатися до Чудовиська швидше і попередити його.

Гастон піднявся на стіну замку, щоб битися з Чудовиськом, а решта увійшли до замку. Але там на них чекав сюрприз: слуги зустріли неприятеля у всеозброєнні, готові до оборони!

Селяни були настільки злякані, що коли годинник скомандував: «В атаку!» — вони просто розбіглися, куди очі дивляться, не пам’ятаючи себе від страху.

А тим часом Гастон нарешті знайшов Чудовисько.

— То це ти той монстр, що викрав Белль! – Закричав він.

— Якщо ти друг Белль, йди, і я не завдам тобі шкоди, — відповіла Чудовисько.

Але серце Гастона було сповнене ненависті і злості, і він почав бійку.

В цю мить на подвір’я замку забігла Белль.

«Зупиніться!» — закричала вона і кинулась на мур. Чудовисько повернулося до неї:

— Белль ти повернулася! — сказало воно і обійняло дівчину.

Це ще більше роздратувало Гастона, адже він вважав Белль майже своєю дружиною! Він витяг кинджал і що було сил вдарив Чудовисько в спину.
Чудовище, що спливало кров’ю, різко обернулося, щоб витягнути кинджал.
…але випадково зачепило своєю сильною лапою лиходія Гастона і зіштовхнуло його зі стіни. Далеко внизу Гастон хряпнувся на кам’яні плити.

Белль підбігла до Чудовиська і обхопила його величезну кудлату голову. “Ні, ні, ти не можеш померти, я люблю тебе”, – крізь сльози повторювала вона і поцілувала його.

Поцілунок Белль і її слова зробили неймовірне: Чудовисько, що вмирало, перетворилося на прекрасного молодого принца, цілого і здорового!

Після того як Белль зруйнувала чаклунські чари, всі мешканці замку знову набули людського вигляду. Принц розповів Белль про чарівницю та її прокляття. Він поклявся, що ніколи більше не буде жорстоким і пихатим.

Кохання Белль назавжди змінила його. Невдовзі красуня Белль і колишнє Чудовисько, яке стало чудовим великодушним принцом, справили весілля.

І жили вони довго та щасливо