Коргі та його новий друг

Мале руденьке цуценятко бавилось на подвір’ї. Сонечко ясно світило на небі, а вітерець шелестів листочками на деревах. Мама дозволила Коргі гратись надворі, поки сама прибирала в будиночку. Малюк дуже любив бавитись на вулиці, адже там стільки цікавого!
Можна перестрибувати через кульбабки.

Стриб.

Стриб.

Стриб.

Як весело!

Можна побігати за метеликом. Хто швидше? Я швидкий як вітер! А зараз ти. Спіймай мене, якщо зможеш. А ще можна торкнутися носиком равлика, і тоді той смішно ховає ріжки. Тишком – нишком зачекати, доки ріжки з’являться знову і Бумс! – вдруге легенько торкнутися їх носиком.

Найбільше Коргі подобалося бавитись зеленим м’ячиком. Це була його улюблена іграшка. Іноді м’ячик ховався в зеленій траві, та малюк його щоразу знаходив. Коргі штовхав м’ячик, а тоді швидко біг, аби його випередити. Покотився м’ячик до паркану, а цуценятко вже тут!

– Привіт, з тобою можна погратися? – почувся тоненький голосок біля паркану.

Від несподіванки в малюка затрусився хвостик. Хто тут. Коргі глянув на паркан і помітив чорне кошеня. Воно було схоже на маленьку рукавичку з великими очима.

Він вперше бачив кошеня.

— Ти хто? — запитав малюк. — Я тебе раніше тут не бачив.

Коргі не наважувався підійти ближче.

— Мене звати Хвостик, — відповіло кошеня.

— Я новенький тут. Давай гратися разом!

— Але я не можу з тобою гратися, — відповів Коргі, підкочуючи до себе м’ячик. — Дідусь каже, що собаки й коти не можуть дружити. Ми дуже різні.

– Але ж у тебе чотири лапки і в мене чотири, – сказав Хвостик і лизнув язичком передню лапку.

– Так, справді, – розгублено відповів Коргі, роздивляючись свої лапки. Кошеня почало вимивати вушка.

– У тебе два вушка, і в мене два вушка.

Коргі підійшов до невеличкої калюжі й подивився на себе.

– І справді, два вушка.

Кошеня покрутилося навколо себе, а потім знову сіло, як і сиділо до цього.

– І в мене є хвостик, а в тебе? – запитав Хвостик.

Малюк покрутився навколо себе.

– У мене також є хвостик! – зрадів Коргі. Йому завжди подобався його хвостик.

Кошеня сиділо на сонечку, примруживши очі.

– А ще в мене є вусики. І в тебе вони є. Цуценя весело застрибало на місці.

– Звичайно, є!

Кошеня зістрибнуло з паркану та підійшло до Коргі.

– То може пограємося разом, якщо в нас так багато спільного?

– Нумо гратися! – зрадів Коргі.

Він штовхнув м’ячик до Хвостика, а той його вправно зловив. І ще раз! І ще! Як весело було грати з Хвостиком! Так вони грались аж до вечора, доки мама не покликала Коргі вечеряти.

Малюк весело дзвякнув на прощання і запросив Хвостика прийти ще раз погратись. Коргі сидів на сходах і дивився, як Хвостик зникає за парканом.

– Дідусь казав, що собаки й коти дуже різні, тому не можуть дружити, – пробурмотів малюк. – Напевно, йому просто не зустрічався Хвостик.

І Коргі пішов до дому, з нетерпінням чекаючи наступної зустрічі зі своїм новим другом.