Хлопчик “Не”

– Здрастуй, серденько, мій друже!
Ти за казкой скучив?
– Дуже!
– То й чудово! Ну, сідай,
Швидше вуха розкривай!
В холодочку, у гаю,
Слухай казочку мою.

У великій, у родині,
У чарівній Україні,
Жив-був хлопчик Іван,
На прізвище Забіян.

Був Іванко веселенький,
І моторний, і жвавенький.
Всім цікавився хлопчина.
Що й казати – молодчина.

Де що діється – він там,
Ще й кричить: “Тарам-барам!”

А дорослі – ну, й сурйозні,
Йванку ходу не дають,
Непосидьком називають,
Звідусіль його женуть.

Тільки й чути:
“Що за хлопчик!
Як приборкати його?”
“Не кричи, не муляй очі!”
“Не роби того й сього!..”
“Сядь-сиди. Не лізь у грядку!..”
“Не чіпай, і не гризи!..”
“Не стрибай, – розсердиш татка,
То й заробиш жмут лози.”

З часом Йвась перемінився.
Як повірити у це?
Хто б не звав його: “Іванчик!” –
Він казав: “Я хлопчик НЕ!”

Правда це чи побрехенька,
Ти, мій друже, сам суди.
Жвавий будь і веселенький,
І цікавість не губи!