Їжакова робота

Жив-був їжачок Колючка. Навчився їжачок шити – кроїти. До школи шиття він ходив не у своєму лісі, а в далекому заморському. Та й тканини звідкись здалеку привіз – гарні, незвичайні. Зустрів їжак якось на дорозі зайця, та й каже йому:

— Давай пошию тобі, друже, новий кожух — синій, як небо, із золотими ґудзиками, як зірки.

— Ні, дякую, майстре, — сказав заєць, — у такому кожусі лисиця мене швидко помітить. А у своєму сірому я цій шахрайці не так впадаю в очі.

Пішов їжачок далі. А назустріч йому лисиця.

— Лисице Алісо, давай пошию тобі, нове вбрання. Буде воно яскраво-жовтого кольору.

— Я що, курчатко? Ні, Колючко, я до свого рудого одягу звикла. Кажуть, що руді – щасливі, – пояснила лисиця.

Пішов їжачок далі. А назустріч йому сорока. Вбрання у неї чорно-біле.

— Не нудно тобі, Сороко Сороківно, ходити в чорно-білому вбранні? Давайте я тобі зелений сарафанчик пошию, будеш у траві зовсім непомітна.

— Я в Лісовій школі навчаю дітей казки складати та байки вигадувати. Мені вбрання строге потрібне, — сказала Сорока Сороківна.

Засмутився їжачок, нікому його нові вбрання не потрібні. Іде сумний, а назустріч йому бурундучок.

– Я чув, ти швейною справою зайнявся, Колючко, це правильно, у тебе голок багато. Чи не зможеш ти нові штори в мою спальню пошити? У тій кімнаті, де я бачу солодкі сни, має бути дуже красиво!

Їжачок погодився. А потім він пошив гарні штори лінивцю, білці та куниці. Найбільше Колючці подобалося шити штори для тих кімнат, де його друзі солодко сплять.

Добраніч!