Ялинка

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.

Я сюди, а він туди…
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо.

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись.
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки!
І розбійниці-синиці».

Страшно стало… «Ой, пусти,
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, —
Я не буду більш ніколи!»

Низько, низько я зігнувсь
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.