Як вовк місяць за головку сиру прийняв

Якось вовк страх, як проголодався, сили немає. Зустрів лисицю і каже:

— До того я, кумо, зголоднів, що доведеться тебе з’їсти.

— І даремно, куме. Хіба не бачиш, що від мене лишилося: шкіра та кістки.

— А минулого року ти така апетитна була?

— То торік. А в цьому чотирьох лисенят годую, сам бачиш: шкіра та кістки.

— Так чи не так, а я тебе з’їм, такий я голодний.

— Стривай, куме, не поспішай. Навіщо залишати чотирьох малят без матері, коли поряд є така їжа?

— Яка їжа? Де їжа? — питає вовк.

— Та тут, неподалік, у колодязі на лузі.

— Яка там їжа, вода одна, та й до тієї ніхто підійти не наважується: аж надто там господар злий!

— А ось і ні. Господар тому не підпускає нікого близько, тому що у колодязі сир зберігає.

—  Що ти кажеш?

— Те, що чуєш. А не віриш, підемо сьогодні вночі подивимося, сам переконаєшся.

— Гаразд. Але якщо ти мене за ніс водити…

— Тоді з’їж мене, куме, і справі кінець.

Вирушили вони вночі до колодязя на луг.

А місяць на небі такий круглий та гарний, очей не відвести! Відбивається він у воді, і здається справді голівка сиру.  Каже лисиця:

— Нахилися подивись, куме.

Нахилився вовк, відповідає:

— Тільки одну голівку й бачу.

А лисиця йому:

— Так вони одна на одну складені, а це верхня.

— Гаразд, як нам їх дістати? — питає вовк.

А лисиця у відповідь:

— Нема нічого простіше! Спустися та візьми.

— Ну ні! Щоб я у воду ліз!

— Навіщо ж лізти? Сідай у відро, а я стану мотузку відпускати потроху. Спустишся вниз, набирай сиру, скільки захочеш. Гукнеш мене, я мотузку потягну, витягну тебе.

— Ну ні! І чути не хочу! Сама у відро сідай! — каже вовк.

— Яка різниця, куме? Давай я сяду.

Сіла лисиця у відро, а вовк почав потроху мотузку відпускати. Лисиця знизу кричить:

— Ой, куме, який сир важкий! Не впоратись мені з ним, іди допомагай!

— А як? — питає вовк.

— Яка дурниця! — озивається лисиця. — Сідай у друге відро і спускайся, а я тебе врівноважу.

Вовк так і вчинив. Тільки був він важчий за лисицю, і як полетить униз, а лисицю нагору винесло. А вовк впав у воду, борсається і кричить:

— Кума лисиця, тону! Кума лисиця, тону!

А лисиця йому:

— Дивись воду не каламуть, бо господар, ти пам’ятаєш, дуже злий!