Як риби у воді стали жити

Ну, ось.

Жила на землі рибка. Не в воді тоді ще жила, а на землі.

Було в неї троє дітей.

Якось захворіла рибка. Лежить, бідна, у своїй хатці-чумі, під­вестися не може. Плачуть її діти, день і ніч плачуть.

А рибці вже зовсій погано.

Вийшла старша дочка з чуму, стоїть, плаче та дивиться, чи не пройде хто, чи не допоможе матері.

От прилетіла ворона, сіла на дерево біля чуму. Питає:

— Чого ти, рибко, плачеш?

— Захворіла у нас мати, вже два місяці в чумі лежить, вста­ти не може, — от я й плачу.

Каже тоді ворона рибці:

— Не плач, я її вилікую. Виходьте всі з чуму. Я одна в чумі буду, поки лікуватиму рибку. Якщо закричить мати — не слу­хайте, гукатиме вас, — не ходіть. Криком з неї хвороба вийде, одразу видужає рибка-мати.

Послухалися діти, відійшли далі на берег моря, а ворона в чум зайшла. Дивиться ворона — в кутку лежить хвора рибка.

Стогне рибка, погано їй. Підстрибнула ворона, роззявила дзьоб, почала клювати хвору рибку. Закричала рибка:

— Діти мої, де ви? Поможіть, дітки, клює мене ворона!

Почули діти, підбігли до чуму, а старша сестра каже їм:

— Не можна нам входити в чум. Сказала мені ворона: якщо кричатиме мати — не слухайте, кликатиме — не приходьте. Кри­ком з неї хвороба вийде. Вилікує її ворона.

Послухалися діти, не пішли в чум.

Кричить, стогне рибка мати:

— Поможіть мені, дітки! Убиває мене ворона, швидше, дітки!

Усе чують діти, Боляче їм на серці, страшно. А в чум зайти не насмілюються.

І от замовкла мати, тихо стало. Вийшла з чуму ворона. На де­рево сіла. Дзьоб чистить. А діти швидше в чум побігли.

Бачать — лежать у кутку кісточки. Чують — сміється з де­рева ворона:

— Дурні риби! От як я їх обдурила!

Гірко заплакали рибки. Потім кісточки материні на берег винесли, у воду кинули і самі в море пішли.

Тільки від берега відпливли, старша рибка виглянула з води і каже вороні:

— Убила ти, з’їла нашу рідну матір. Та не радій! Тепер сама загинеш, нікуди тобі заховатися.

Ударила хвостом по воді старша рибка. Піднялася вода, при­бувати стала, і от затопило море землю, затопило дерева.

Нікуди сісти вороні. Літала, літала вона і впала у воду. А в воді накинулися на неї рибки, на шматки, на кісточки ро­зірвали.

Відтоді риби у воді стали жити і тепер живуть.